Адапт і Сталкер. Це — назви сортів ярого ячменю, створених науковцями Селекційно-генетичного інституту (м. Одеса) за спеціальними програмами. Призначені вони для експериментальних умов посухи та екстенсивних технологій вирощування на крайньому півдні України. Саме ними вчені рекомендують пересівати більшу частину площ, де загинула озимина, надаючи їм перевагу перед сортами високоінтенсивного типу.
— Останніми роками ці сорти дають кращі врожаї практично у всіх зонах країни, пояснює завідувач відділу селекції ячменю інституту, академік УААН Анатолій Лінчевський. — Маємо немало прикладів, коли аграрії збирали з кожного гектара, до того ж на великих площах, по 55—57 центнерів зерна ярого ячменю. А в насіннєвих господарствах нашого інституту врожайність сягала 70—90 центнерів. Сорти ж високоінтенсивного типу через порушення культури землеробства, зниження родючості грунтів, недотримання технологій, нестачу поживи, на жаль, перестали виявляти свій високий потенціал і поступаються врожаєм сортам екстенсивного типу як більш пристосованим до гірших умов...
У 1993 році, приміром, на Одещині посіяли ярий ячмінь на площі понад 200 тисяч гектарів. Кожен з них дав по 36,4 центнера збіжжя, тоді як озима пшениця — на чотири з лишком центнери менше. Звідси — солідний зерновий вал, досягнутий значною мірою саме за рахунок ярого ячменю.
Серед практиків, утім, нині точаться доволі тривожні розмови-сумніви: насівати загиблу озимину чи пересівати її? Яким культурам віддати перевагу? І яким сортам? Проте умілі господарі, такі, як Валерій Титенко з агрофірми імені Макара Посмітного Березівського району, Василь Гончар з агрофірми «Авангард» Білгород-Дністровського району, більшість керівників сільгосппідприємств Комінтернівського, Іванівського, Біляївського, Овідіопольського районів, що є постійними лідерами з урожайності зернових у регіоні, заздалегідь чітко визначалися, де сіяти яру пшеницю, де горох, просо, кукурудзу чи гречку. Належне місце відводять і ярому ячменю, керуючись і власним досвідом, і порадами науковців. А вони за нинишніх умов орієнтують більше на пересів, ніж на насів. Бо багаторічний досвід засвідчує: поверхневий насів удається лише в одному випадку з десяти. У решті  дев’яти — рослини розвиваються надто повільно і формують урожай близько 8—10 центнерів з гектара. У разі пересіву можна одержати вищу віддачу того ж ярого ячменю. За умови проведення глибокої культивації загиблої озимини, внесення добрив і сівби добірного насіння адаптованих до даної зони сортів.
Дехто з аграріїв, особливо з недостатнім досвідом, збирається сіяти ячмінь-дворучку. Це було б доцільно, вважає Анатолій Лінчевський, якби робилося у «лютневі вікна», коли ще й озимі сорти ячменю можна висівати з надією на непоганий урожай. Та «лютневих вікон» на вкритих снігом полях не було, сприятливий період не тільки для озимих, а й для дворучки минув. Коли ж сорти-дворучки сіяти у березні, то врожай буде удвічі-утричі нижчим, ніж на площах ярого ячменю. Йдеться про товарні посіви.
У посушливих умовах півдня України добре зарекомендували себе також сорти Одеський-151, Дерибас, Південний. Для північніших районів селекціонери радять сорти ячменю інтенсивного типу пивоварного призначення — Зоряний, Галактик, Едем, Чудовий, Гетьман, Оболонь.
— За високої культури землеробства і достатньої зволоженості грунту, — каже академік Анатолій Лінчевський, — ці сорти здатні родити до 100 центнерів з гектара.
Отже, хоч би як там нашкодила зима, навряд чи варто погоджуватися з песимістичними прогнозами скептиків: Україна, мовляв, цього року буде без хліба. По-перше, з площ озимої пшениці, що залишилися неушкодженими, можна, якщо їх старанно доглянути у весняно-літній період, узяти добрий урожай. По-друге, значною мірою спроможні виручити ярий ячмінь, пізніші культури. За однієї, безперечно, умови: суворого дотримання технологій вирощування та рекомендацій науковців.
 
Одеська область.