Двадцять п’ять віків земля стародавнього Херсонеса є колискою виноградарства й виноробства. Античні традиції дбайливо зберігають і продовжують винороби Інкермана. Не випадково Інкерманський завод марочних вин за рішенням Міжнародної організації винограду й вина (МОВВ, Париж) визнано одним з кращих виноробних підприємств світу.

Після другої світової війни зруйнований Севастополь відбудовували заново, використовуючи як будівельний матеріал інкерманський білий камінь. Хвалити Бога, добувати пиляний вапняк вирішили закритим способом —це хоч і дорожче, зате ландшафт зберегли. А згодом гірські виробки було використано для створення заводу з витримки марочних вин. Втім, він в Інкермані існував і до війни, але в іншому місці і спеціалізувався на випуску шампанських вин. У його штольнях виробляли боєприпаси, в них було розміщено шпиталь для поранених під час оборони. Там захисники Севастополя ховалися від бомбувань, тамуючи спрагу шампанським, на ньому варили каші для поранених і ним промивали рани. Зруйнований завод не відбудовували. А урядове рішення про будівництво нового заводу було втілене в життя лише 1961 року.

Недавно ІЗМВ відзначив своє сорокаріччя. Як і належить, на нього з’їхалися імениті гості, було запрошено навіть ветеранів виробництва. Директор заводу Анатолій Філіпов на цій посаді — без малого тридцять років, а на заводі — від дня його заснування. Анатолій Матвійович серйозно захоплювався наукою, займався дослідженням біохімії фенольних сполук винограду й вина. Навіть кандидатську дисертацію на цю тему захистив, але у велику науку не пішов.

Час показав, що, обравши виробництво, він не помилився. Сьогодні очолюваний ним завод виробляє за класичною французькою технологією 35 найменувань виноградних вин. Марочні сухі вина Інкерманського заводу — це національна гордість України. Вони відзначені десятьма кубками Гран-прі, на поважних міжнародних конкурсах інкерманські вина здобули загалом 85 золотих, 35 срібних і шість бронзових медалей.

Витримка — благородна риса

Не кожен знає, що натуральні марочні вина готують із певного сорту винограду, певної місцевості вирощування. На їх виготовлення йдуть найкращі фракції виноградного соку: сок-самоплив і сок першого вичавлення. І якщо ординарні (молоді) вина продають відразу після виготовлення, то марочні проходять витримку в дубовій тарі, визрівають протягом кількох років, отже, «швидких» грошей від їх реалізації не одержиш. Тому й ціниться марочне вино набагато дорожче.

70 відсотків продукції Інкерманського заводу становлять саме сухі марочні вина. Але є в його асортименті класичні міцні й десертні. Це прославлені солодкі вина, марочні портвейни, створені в Криму наприкінці ХІХ століття за ініціативою видатного винороба Лева Сергійовича Голіцина. Продукція ІЗМВ завжди має попит, галузь прибуткова, тому бюджет Балаклавського району Севастополя, на території якого розташований Інкерман, постійно поповнюється за рахунок податкових відрахувань заводу. На початку березня цього року завод одержав відразу два сертифікати якості: «Укрсепро» в національній системі сертифікації і сертифікат на відповідність міжнародному стандарту ІSO 9001. Останній свідчить про те, що на заводі ретельно налагоджена технологія виробництва, а продукція, що випускається, відповідає світовим стандартам. Нині ведуться переговори про поставки інкерманського вина до США, Німеччини, Швейцарії, Індії та інших країн.

Побувавши на заводі, я була вражена його особливою аурою. Кожен фахівець, з яким мені доводилося говорити, з неприхованою гордістю і знанням справи розповідав про свій колектив, про чудову продукцію, яку випускає підприємство. Таке враження, що кожний працівник має спеціальну освіту.

— Ну не кожний, а добра половина — це дипломовані винороби, — каже А. Філіпов, — багато навчається заочно. Не можна залишати поза увагою і той факт, що дві третини працюючих — це ветерани виробництва, які трудяться тут п’ятнадцять і більше років. Штат на заводі — 203 особи. Плинності кадрів немає. Середня зарплата — 546 гривень на місяць.

Роль директора у становленні, розвитку, модернізації заводу, його досягненнях очевидна. Спілка виноробів Криму нагородила А. Філіпова Дипломом пошани «За видатний внесок і багаторічну плідну роботу з розвитку виноробства» і медаллю Л. С. Голіцина за № 1. Саме князь Голіцин наприкінці ХІХ сторіччя заклав перший підвал Удільного відомства в Массандрі. Виноградно-виноробна галузь Севастополя була складовою частиною знаменитої «Массандри». А тепер Інкерманському заводу марочних вин у нашій державі немає рівних за масштабами витримки й унікальності асортименту благородних вин.

Підземне царство Діоніса

Красуются бочки в прохладном подвале, 

А в них отдыхает с дороги вино, 

Чтоб капли веселья прозрачными стали 

И мутность печали села на дно.

У підземних палацах бога вина Діоніса, на глибині від 5 до 30 метрів, у величезних дубових бочках (бутах), місткістю 1—2 тисячі декалітрів визрівають вина на будь-який смак і колір. Лише в цеху сухих вин — а це найскладніше виробництво — п’ять галерей, в яких розміщено 330 бутів. Тут і взимку, і влітку температура від 12 до 14 градусів. Постійний мікроклімат — необхідна умова для витримки сухого вина. Тут ідеальна чистота, проте стіни побілені лише на висоту стояння бутів, а вище і на стелі —підвальна пліснява кладоспоріум, яка сприяє створенню сприятливого мікроклімату в підвалах. Винороби кажуть, що працювати з сухим вином — все одно, що писати картину олією. Вино вони вважають живою істотою, що потребує бережливого і ретельного догляду.

До 10-річчя незалежності України фахівці підприємства розробили й освоїли виробництво десяти нових марок вина: «Перлина Інкермана», «Севастополь», «Рубін Херсонеса», «Трамінер Чорноморський», «Мускат Осипенко», «Мускат Алькадар», «Древній Херсонес», серію «Інкерман». До 2500-річного ювілею Балаклави тут напевно з’явиться ще щось нове — інкерманці вміють здивувати. А на свято з’їдуться гості не тільки з України і країн СНД, багато європейських держав надішлють свої делегації на ювілей сивої Балаклави. Відвідування пам’ятних місць Інкермана ввійде до програми приймання гостей.

Проте було б неправильно думати, що Інкерманський завод і його продукція доступні лише для сильних світу цього. Відвідування його підвалів внесено окремим рядком до переліку багатьох туристичних маршрутів. Кожний охочий може потрапити сюди на екскурсію, продегустувати різні вина й купити пару пляшок напою. До того ж поряд з прохідною відкрито фірмовий магазин, де за ціною виробника, не боячись підробок, можна купити будь-яке вино, що визріває в підземних палацах Діоніса.

— Коли люди бачать усю цю могутність і красу, коли чують красиві легенди й вірші про вино, коли доторкаються до таїни народження божественного напою, то геть забувають про нудну горілку, — каже інженер-технолог підприємства Людмила Олександрівна Герасименко, що стала моїм екскурсоводом. — Своє головне завдання ми бачимо у просвітницькій роботі, підвищенні рівня культури споживання вина.

Хоч один раз побувавши тут, ви навряд чи підете купувати інше вино. Втім, треба сказати, що в Криму «Массандра» й «Коктебель», колеги інкерманців, випускають теж чудові вина. В Україні є ще кілька заводів, що виробляють добрі вина. Проте кримські, це вже загальновизнано, — найкращі.

Подивіться на карту України, бачите півострів Крим? Він схожий на гроно винограду, оточене водами Чорного моря. Хіба це не символічно?

Севастополь—Інкерман.