Нещодавно в Деснянській райдержадміністрації Києва відбулася нарада з ініціативи голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Олександри Кужель. Журналісти назвали цей захід театром одного актора, в якому Олександра Володимирівна «запросила себе» на головну роль, а керівників Деснянської райдержадміністрації Києва, представників громадськості, адміністрації ТОВ «Ринок-1» задіяла як глядачів або як статистів.
Дехто із журналістів, ознайомившися з диктофонним записом, дійшов висновку, що нарада була, по суті, спробою знівелювати конфлікт між владою та групою приватних підприємців. Хоча уникнути його можна було набагато раніше. І, хоч як це парадоксально, з допомогою бездушного бюрократизму. Тоді ж, кілька років тому, дозволивши тимчасово встановити торгові намети на земельних ділянках у межах «червоної лінії», Київрада вочевидь забула, «чим вистелена дорога до пекла». Благі наміри та прагнення допомогти людям для депутатів Київради переважили навіть такі вагомі «проти», як заборона законом зведення та розташування будь-яких об’єктів у межах цих самих ліній. Не врахували народні обранці і психології громадян, навчених практикою минулого життя, що немає нічого довговічнішого, ніж тимчасове. Крім того, сьогодення збагатило їх ще однією «мудрістю» на зразок «закон як дишло...». От вони і пробують перти його в потрібному для себе напрямі, пікетуючи міську раду та залучаючи до цієї справи дедалі більше держчиновників різних рангів.
Тому можна зрозуміти обурення голови держкомітету Олександри Кужель діями місцевої влади, коли було прочитано скарги підприємців з майданчика перед Троєщинським ринком. Адже люди просять захистити їх від несправедливості та вжити заходів стосовно недопущення скорочення робочих місць. З такою скаргою звернувся до Київського міського голови Олександра Омельченка, голови держкомітету Олександри Кужель та інших посадових осіб уповноважений з питань захисту прав підприємців у столиці — депутат Київради Микола Георгієвський. Свою точку зору з приводу конфлікту висловив і голова представництва держкомітету в Києві Ігор Добруцький у листі до голови Деснянської райдержадміністрації. Це й зрозуміло, оскільки й уповноважений, і голова представництва підпорядковані Держкомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. За логікою, саме вони й повинні були надати Олександрі Кужель об’єктивну і всебічну інформацію з цього питання.
Зокрема, про те, що Київрада своїм рішенням дозволила тимчасове розміщення торгових наметів на «червоній лінії». Підкреслюю, тимчасове. А в розпорядженні Деснянської райдержадміністрації від 27 березня 2002 року взагалі все розписано як по нотах: «До 01.01.2003 року дозволити тимчасове розташування наметів і ведення торгівлі на існуючому торговельному майданчику. З першого січня 2003 року виконати демонтаж і переміщення торговельних палаток на ринок ТОВ «Глорія». І хоча керівництво ринку чотири рази зверталося в міське управління земельних ресурсів з проханням дати дозвіл торгувати на цій ділянці і надалі, у відповідь одержувало відмову. І зрозуміло чому — адже під площею проходить газова труба і різні комунікації. Тому ніхто ризикувати і брати на себе відповідальність не хоче, бо добре усвідомлює: не дай, Боже, станеться нещасний випадок, відповідати доведеться тому, хто дав цей дозвіл. Тож доки вестиметься реконструкція у відповідності з вимогами Указу Президента України про перетворення ринків на торговельно-сервісні комплекси, «Троєщинському» тимчасово дозволено розташувати там автостоянку. А потім, після реконструкції, за генпланом тут буде розширено проїжджу частину дороги і прокладено нові інженерні комунікації.
Отож за будь-яких умов цей шматок землі як торговельний майданчик був недовговічний. Про це знали працюючі на ньому підприємці задовго до початку конфлікту, оскільки адміністрація ринку багатьох попередила: укладати договори на 2003 рік з тими, хто працює на площі, вона не має права. Напевне, були в «курсі справ» і представники держкомітету в Києві М. Георгієвський та І. Добруцький. Не могли вони не знати також, що розв’язанням проблеми переймається не лише адміністрація ринку, а й районна держадміністрація та міська влада. Оскільки Олександр Омельченко дав чітку вказівку: під час реконструкції не допустити втрати жодного робочого місця. Тому підприємцям з площі запропонували конкретні торгові місця і на Троєщинському, і на інших ринках району й міста з гарантією, що після реконструкції вони й надалі працюватимуть в торговельно-сервісному комплексі. Проте ті тримаються руками й ногами за цей «шанхай», бо вважають його найкращим місцем для своєї роботи. Хоча працюючі безпосередньо на ринку та покупці, які потрапляли в «шанхайські лабіринти», дотримуються дещо іншої думки. Про всі ці нюанси представники держкомітету в Києві, очевидно, мали б розповісти Олександрі Кужель. Насправді склалося враження, що вони не зовсім володіли ситуацією. Про це переконливо свідчить і нарада, і результати її проведення.
Голова держкомітету припускалася неточностей, коли стверджувала, що опікується проблемами «Ринку-1» ще з 1994 року. Оскільки саме цю фразу бездумно розтиражувала напередодні наради одна поважна газета, то варто уточнити, що ринок почали будувати на пустирищі, звільняючи його від сміттєзвалищ, лише у 1995 році.
На думку Олександри Кужель, так багато людей відірвано від роботи задля розв’язання єдиної проблеми — дати ринку можливість заробити якомога швидше та якомога більше грошей. Мовляв, підприємців з площі вижили для того, щоб керівництво «Троєщинського» розташувало там автостоянку і, не докладаючи жодних зусиль, заробляло ще більше коштів. Проте на автостоянку за всього бажання не втиснеш стільки автомобілів, скільки там раніше розміщувалося підприємців зі своїми наметами чи столиками. Крім того, з автомобіля можна «зідрати» три гривні, а кожен підприємець щоденно сплачував 17 гривень різних зборів. Отже, не треба бути знавцем вищої математики, щоб підрахувати: ринок одержить не більше, а набагато менше доходів.
Голова держкомітету чомусь звинуватила районну адміністрацію у протидії підприємництву. Раїса Сердюк, заступник голови Деснянської райдержадміністрації, не стерпіла такої несправедливості. Схопивши момент, вона повідомила, що в районі створено 20 тисяч нових робочих місць, а на території нормально функціонують 27 ринків. Обидва ці показники — одні з кращих у столиці.
Однак Олександра Володимирівна, закликавши до конструктивної роботи всіх ще на початку зустрічі, вочевидь мала власний, особливий, погляд на конструктивізм. Бо у результаті майже ніхто не зміг висловитися сповна чи відповісти на поставлені нею ж запитання. Зате пообіцяла навідатися до Президента України і доповісти про надприбутки, які одержує ринок, поклопотатися, щоб Антимонопольний комітет відкрив справу за фактом недобросовісної конкуренції. Щодо останнього, то принагідно зауважимо, що «антимонополісти», які намагалися звинуватити адміністрацію цього ринку в завищенні сум за оренду місць, уже програли кілька судів, оскільки орендна плата тут навіть нижча за середню по Києву.
Пообіцяла вона також «дати роботу» Президенту України своїм поданням про службову невідповідність займаним посадам керівників Деснянської райдержадміністрації. А міському голові Олександру Омельченку доведеться, напевно, відповідно до «генеральної лінії» Олександри Володимирівни, працювати над внесенням змін до рішення Київської міської ради, які стосуватимуться вже не раз згадуваної білятроєщинської проблеми. І на закінчення зустрічі голова державного комітету недвозначно попередила: мовляв, не пробуйте (очевидно, без її дозволу) робити щось на місці площі. Бо інакше, як заявила Олександра Володимирівна, нікому не буде спокійного життя.
Ось так «конструктивно» закінчилася нарада в райдержадміністрації. Як наслідок, приватні підприємці знову перетворили передринкову площу на «шанхай». Торгують вони на пільгових умовах, оскільки ні орендної плати, ні ринкового збору ніхто від них не вимагає. Адміністрація ринку просто не має права цього робити, оскільки договорів з ними не укладала. Для того, щоб мати повну картину чисельності торгуючих, вирішили перевірити наявність патентів та свідоцтв платників єдиного податку. Майже половина взагалі не мають жодних документів, чимало оформили свідоцтва платника єдиного податку або стали приватними підприємцями лише минулого або цього року. Це ще одне свідчення не на користь представників держкомітету, які стверджували, що люди на цій площі працюють по шість років. По суті, створено стихійний ринок, внаслідок чого мимо державної кишені вже пролетіло чимало тисяч гривень, а підприємці впевнилися, що закон у нас справді як дишло.
На початку наради голова Державного комітету України з регуляторної політики та підприємництва намагалася переконати всіх, що їй просто соромно задля розгляду цього конфлікту відривати від роботи так багато державних людей. А вам не стає соромно, коли бачите, як через втручання в місцеві справи високопоставлених посадовців законність перетворюється на ефемерні поняття?..
