Одразу після колегії в Мінпаливенерго, на якій остаточно стало відомо про намір уряду залишити замість 18 державних вугільних холдингів, семи виробничих об’єднань і майже двох сотень підприємств 21 акціонерне товариство, підприємствами гірничо-металургійного комплексу прокотилася хвиля протестів.
Головне гасло протестуючих, як і слід було очікувати, мало яскраво виявлений економічний зміст: «Ні —приватизації Укррудпрому!». І перші його здійняли у Дніпропетровську та Кривому Розі підприємства, які входять до складу потужної фінансово-промислової групи «Інтерпайп». Вимоги про невідкладне погашення 19-мільйонного боргу в заробітних платах на Дніпродзержинському металургійному комбінаті або протести проти волюнтаристського звільнення з роботи на Нікопольському південнотрубному вказували на те, що їх менеджмент вже має справу з активною стадією розвитку капіталізму в окремо взятому регіоні. Але навіть ці вимоги були тлом заперечення приватизації на шахтах Західного Донбасу. Втім, імовірно, що до теперішнього сплеску протестів доклали руку і власники цих підприємств. Вони розуміють, що соціальний фактор (політика стосовно найманих робітників) відіграватиме не останню роль у тому, хто і в який спосіб після приватизації контролюватиме видобуток такого важливого для країни ресурсу, як вугілля та залізна руда. Чи варто нагадувати, що рік розпочався з того, що найпотужніші металургійні комбінати фактично простоювали через брак коксу та залізної руду.
Зрозуміла й логіка авторів приватизації вугільної галузі, які прагнуть позбутися монополії нинішніх господарів на видобуток вугілля, особливо коксівного. До речі, значною мірою саме така монополія призвела до критичного стану запасів вугілля в енергетиці і змусила металургів серйозно взятися за сировинні проблеми. Коментуючи урядову ініціативу щодо створення національної комісії з балансів у гірничо-металургійному комплексі (ГМК), народний депутат України Геннадій Горлов зауважив, що потреба в ній назріла давно. На його думку, найголовніше, щоб ця комісія мала реальні важелі впливу на ситуацію з поставками сировини, без чого вона ризикує «перетворитися на свого роду мильну бульбашку, а металурги знову залишаться сам-на-сам зі своїми проблемами». Можливо, тепер і розробка спеціальної Національної програми розвитку підприємств ГМК до 2010 року проходитиме швидше. Так, Геннадій Горлов повідомив, що її обговорення Комітет ВР з питань промислової політики та підприємництва планує провести у квітні в Маріуполі. А її невідкладний характер він проілюстрував сумною статистикою: від початку року на шахтах України вже сталося 10 аварій з груповими нещасними випадками — 31 поранений, 14 загиблих. Звісно, будь-яка політична сила або новий власник підприємства постануть перед величезним ризиком, якщо візьмуть на себе відповідальність за шахтарські життя. Безпечних шахт у країні немає, а звинуваченого у катастрофі можуть поставити навіть перед фактом націоналізації шахти. Але, з другого боку, якщо шахти не увійдуть до складу потужних вертикально інтегрованих фінансово-промислових груп на кшталт «Індустріального союзу Донбасу», а від’ємна собівартість вуглевидобутку не покриватиметься за рахунок прибутку від реалізації кінцевої продукції, вони приречені на вимирання. Протести на підприємствах «Інтерпайпу» — перший тривожний дзвіночок. Не сьогодні-завтра люди качатимуть вже свої права не від уряду, а від роботодавців.
