Сирцева напасть

Імпорт цукру-сирцю в обсязі 260 тисяч тонн призведе до закриття 34 вітчизняних цукроварень.

Проти прийняття законопроекту «Про ввезення в Україну цукру-сирцю у 2003 році» виступили вінничани. У листі до Верховної Ради (за дорученням власників цукрозаводів його підписав генеральний директор асоціації «Поділляцукор» Микола Власюк) сказано, що імпорт цукру підриває продовольчу безпеку держави.

Цю тезу спеціалісти цукрової галузі Вінниччини підтверджують конкретними фактами. Імпорт цукру, за їхніми розрахунками, призведе до закриття в державі 34 цукрозаводів. У бурякосіючих регіонах буде виведено із сівозмін більш як 170 тисяч гектарів посівних площ. Бюджет недорахується приблизно 600 мільйонів гривень коштів. Що дуже прикро, понад 100 тисяч трудівників, причетних до вирощування сировини і варіння солодких кристалів, залишаться без роботи.

— Це справжня напасть на наші голови, — загальну думку цукроварів висловлює М. Власюк. — Щорічно ми оголошуємо війну чужому цукру, а нас тим часом засипають ним по самі вуха.

У 2001 році, стверджує співрозмовник, завезли 260 тисяч тонн сирцю, і на теренах держави зупинили роботу більш як 20 заводів. Тільки у нас на Вінниччині замість 29 працювали 24 цукроварні. Це призвело до різкого обвалу цін на цукор і збитковості галузі.

Автори законопроектів (їх запропоновано аж два) стверджують, що наявних запасів солодкого піску не вистачить до нового сезону виробництва цукру. Вінничани спростовують це твердження такою цифрою: за їхніми розрахунками, нині маємо 1, 8 мільйона тонн кристалів (враховано також цукор, ввезений через вільні економічні зони й контрабандним шляхом). Саме такою і є його внутрішня потреба. Крім того, щорічно четверта частина виробленого цукру йде для розрахунку з селянами: цукром видають заробітну плату, ним оплачують вартість майнових та земельних паїв тощо. Так ось, протягом останніх трьох років на це використано річну потребу(!) внутрішнього споживання цукру. Зрештою, з’їдаємо його ще менше, це спричинено об’єктивними чинниками: приблизно шість мільйонів українців мешкають за межами держави; норма споживання — 38 кг на одну людину також не завжди витримується.

Ставка ввізного мита пропонується у законопроектах в розмірі 1 відсотка митної вартості, але не менш як 5 євро за одну тонну. Жодна інша країна не створює такого «шовкового» коридору для завезення ззовні цукру. Навпаки, всі надійно захищають свій ринок. У сусідів-росіян митна ставка на завезення однієї тонни цукру — 270 американських доларів. Тільки за рахунок цього протягом останніх років росіяни надбали у бюджет 900 мільйонів «зелених» (щорічно Росія закуповує за межами держави приблизно три мільйони тонн цукру).

Парадоксально сприймається виробниками цукру ще одне твердження авторів законопроектів. В обох з них сказано: переробка цукру-сирцю дасть змогу інвестувати кошти в цукрову промисловість та збільшити посівні площі цукристих. Насправді протягом останніх чотирьох років спостерігається падіння обсягів виробництва цукристих, цукру також. Селяни і цукровари через сирцеву напасть залишаються без роботи. Все виходить з точністю до навпаки: пільговий цукор дає можливість багатіти закордонним дядечкам, наша цукрова галузь продовжує деградувати.

— То невже цих переконливих фактів замало, аби знову не солодити чай чужим цукром? — каже спересердя М. Власюк. І додає: — Не цукор-сирець нас порятує, а сприятливі умови для розвитку галузі, які повинна створити держава.

Чи зрозуміють цю просту істину ті, хто має намір лобіювати прийняття зазначеного вище закону?

Вінницька область.