...Дні і ночі поглинала страшна пожежа древнє містечко над крутими верболозовими схилами тихоплинного Стиру. Немилосердне полум’я виригало стовпи іскор і диму, який чорною пеленою застеляв ясне сонечко, ніби за Ігоревого походу. Жорстокі татари спалили святе гніздо Романове дотла. Лишень кілки зосталися. І застогнала земля, і зібрався вцілілий лісовий люд. І постав неподалік попелища Поліський Фенікс на ймення «Колк»...
Ця моторошна картина загибелі квітучого праобразу давнього містечка Колки є епізодом дивовижного літопису древнього поселення на Волинському поліссі, корені якого сягають славної княжої доби. Понад 800 років тому в цій глухій місцевині на крутосхилах Стиру могутній володар Волинсько-Галицької держави князь Роман Мстиславович заснував славне містечко і нарік його своїм іменем. Ще дотепер збереглися високі земляні вали княжого замку, на яких височіли муровані стіни з вежами і бійницями. Оборонна фортеця, природний захист і надзвичайно вигідне торговельне розташування принесло його мешканцям небачені ремесла, віру, культуру та освіту. Княжа дружина утримувала на той час стратегічний торговий шлях, який з’єднував волинські міста через Прип’ять і Дніпро зі славним градом Києвом. У Романовому містечку на Божій горі постав мурований храм, який слугував духовним осередком у навколишніх теренах. За переказами, під час служби Божої храм разом зі священиком і парафіянами раптово пішов під землю. Кажуть, є у році день, коли прикладеш вухо до землі і чуєш відправу в тій церкві.
Попри могутність Волинсько-Галицької держави, містечко Романів на початку XVІ століття зазнало навали кримських татар. Орда взяла штурмом поселення, пограбувала й спалила «до колка». Ще донедавна неподалік знищеного княжого містечка височів великий курган «Чорна могила». Тут поховані помордовані татарами тієї чорної години тутешні мешканці... По великій руїні вцілілий люд оселився західніше Романова, перейнявши зі старої місцевини одну лишень назву «Колки».
Колківська повстанська республіка
Своє друге відродження, а заодно і статус непоборного прагнення до свободи на українських теренах, древнє містечко одержало в буремні роки другої світової війни. У глибокому німецькому тилу з березня по листопад 1943 року майже на двох тисячах квадратних кілометрів з’явився острівець вільної Української соборної самостійної держави, яка у вирі боротьби здобула назву повстанської Колківської республіки.
Центр Поліської низовини з її непрохідними хащами і тягучими болотами, де розташовані Колки, якнайліпше слугував таборуванням вояків УПА. Навесні 1943-го повстанці вибили німецьку залогу з містечка і захопили владу. На бік партизанів перейшли загони української поліції, які нарешті збагнули справжні наміри окупантів. Отож на теренах тогочасного Колківського та п’яти сусідніх районів було проголошено українські порядки. Повстанці привселюдно оголосили свою програму боротьби з «коричневою, червоною і білою чумою». Колки стали своєрідним адміністративним центром і місцем осідки політичного й військового проводу ОУН—УПА, зокрема тут дислокувався штаб Клима Савура —командувача групою «УПА—Північ». Цивільну владу в республіці здійснювали сільські й районні управи, військову й господарську — станиці. Попервах повстанці повернули населенню відібране німцями зерно і худобу. Кожному селянину наділили землі для обробітку. Затим налагодили роботу пекарень і млинів, електростанції, швейної майстерні, чоботарні, зброярні, лазні, ковбасних цехів, їдалень і лікарень. Відновили навчання у школах, яке вели винятково українською мовою. Так само у церквах служба Божа відправлялася лише українською. Водночас за нової влади почали працювати польові друкарні. Спеціально для учнів тут було видруковано український буквар.
Особливу увагу в республіці приділяли політосвіті та культурному життю. В окрузі відновили осередки «Просвіти», зорганізували хори та драматичні гуртки. Молоді аматори ставили у селах популярну виставу «Пошилися в дурні», декламували вірші Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Одне слово, життя в республіці вирувало, скріплюючи віру в самостійність України-неньки.
Проте волелюбна республіка проіснувала недовго. Карателі щораз нападали на самостійників. Але вояки УПА хоробро боронили свій нарід. Однак восени німці розпочали широкомасштабний наступ на Колки. Тисячі відбірних есесівських головорізів за підтримки танків і літаків спалили містечко. Майже півтисячі городян знайшли загибель у попелищі. Узявши містечко, фашисти одразу відступили, боячись відплатних акцій УПА. І не з’являлися на цих теренах аж до наближення фронту.
Містечко базарників і ягідників
У сьогоденні Колок напрочуд уживається прадідівський волелюбний дух поліщуків і невлаштованість через економічну скруту. Нині тут мешкає майже чотири з половиною тисячі жителів. Більшість полісян працює в тутешньому лісгоспі, який дає левову частку грошей до місцевого бюджету. Інші підприємства простоюють. Втратив колишні потужності ще донедавна знаменитий своєю смачною продукцією «Колківський консервний завод». За часів Союзу цією смакотою ласували навіть у далекій Японії. Схожа доля спіткала більшість підприємств містечка.
— Тутешній люд виживає переважно завдяки дрібному бізнесу, —зазначає селищний голова Святослав Рейкін. — Дві третини населення заробляє на кусень хліба на базарах. Наш ринок знаний в окрузі. Ще за княжих часів тут збиралися торговці з усього Полісся. І нащадки не зрадили традиціям. Ринок щодня дає до двох тисяч гривень ринкового збору. До того ж він широкопрофільний: люди торгують від яблук до корівчини. До речі, Колківський базар славиться найнижчими цінами на худобу. Скажімо, порося тут можна купити всього за 30 гривень.
Майже всі колківчани підзаробляють на життя у лісі. Тільки-но настане тепла пора — сотні мешканців Колок виходять з кошиками на збирання ягід та грибів. Зазвичай упродовж сезону поліщуки заробляють від півтисячі до 700 гривень. Для декого це єдиний заробіток протягом року. Саме завдяки «чорничникам» і грибникам у містечко прийшов іноземний капітал. Тут працює спільне підприємство із заготівлі дарів природи. Щоправда, минулого року воно не виправдало сподівань городян. Бо фірма закупила у населення всього половину зібраних ягід. Кажуть, закордонні замовники запаслися лісовими дарами на три роки вперед.
Та попри негаразди, мешканці містечка налаштовані оптимістично. Підтвердженням є одна з кращих в області Колківська середня школа, де навчається понад 700 учнів. Цей заклад можна справедливо назвати маленькою «колківською республікою». Адже школа під керівництвом ветерана педагогіки з тридцятирічним директорським стажем Віталія Котеленця — такий собі незалежний острівець освіти зі своїм гімном, прапором, статутом, «армією» досвідчених наставників і безліччю класами-музеями, які виховують любов до рідного краю і матінки-природи. Зважаючи на цей осередок освіти, науки і духовності, можна бути певним, що Колки відродилися назавше. Себто постали із попелу втретє.
Волинська область.
