Жага домінування

Казимир Малевич — поляк, котрий народився в Києві, став уславленим російським художником і, врешті-решт, належить світові. Він шукав свої ідеали, як і належить, з юнацьким пориванням. І навіть із життя пішов якось «ривком» — у 57 років після раптової тяжкої хвороби.

Мало не кожна людина за тих часів являла собою мікрореволюцію. Малевич блукав містами, напрямами, точками прикладання. У другому десятиріччі ХХ століття він вигадав супрематизм. Дехто каже, що слово це нічого не означає, але називає революційний, мало не броунівський, рух абстрактних форм — начебто прототипів майбутніх реальних конструкцій. А дехто вважає, що поняття «супрематія» митець добув із рідної польської, і перекладається воно як «домінування», «перевага».

Автор маніфесту «Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм» прагнув у своїй системі зафіксувати вищість кольору над рештою складників живопису. 1915 року Малевич експонував 39 супрематичних робіт, зокрема й одіозний «Чорний квадрат».

Для Казимира Малевича знайдений напрям не став якорем усього життя. Він шукав далі — викладав у Москві, Петрограді. Повертався до Києва, де теж викладав. 1919 року у Вітебську, коли там ще був Шагал, Малевич знову-таки когось навчав. І багато писав філософських текстів: задумливе місто на Двіні сприяло інтелектуальним вправам... (Усе це — в іншому хронологічному порядку, але яка різниця?..). Він виїжджав також до Європи — показував себе і віщував про нові малярські орієнтири. Повернувшись, потрапляв за грати. А 1930-го «загримів» до в’язниці ОГПУ в Ленінграді.

Отож шлях Малевича не був нудний. Як не буває нудним життя справжнього лідера, який до того ж володіє неабияким хистом переконання. Інакше як пояснити феномен його чорного квадрата, що його ось уже майже 90 років напружено, зосереджено розглядають натовпи аж ніяк не нерозумних людей.

Награвшися досхочу так званими «новими системами» в мистецтві, наостанку життя Малевич прийшов до реалізму. А ідеальна живописна реальність, до якої він пристрасно тягнувся, є міфом і досі.