Художник Віктор Ломакін із Орла працював у своїй майстерні. Десь удалині чулися звуки грози. Раптом чоловік побачив, як просто зі стіни із шурхотом, що нагадував шелестіння сторінок книжки, повільно виповзає істота із світляними очима. Тіло монстра, вкрите сірою шерстю, було завдовжки майже 20 сантиметрів. З боків можна було роздивитися короткі крила. Пролетівши трохи більш як метр, істота вдарилася об лінійку, на яку спирався художник, і зникла. Отямившися, Віктор подивився на підлогу і побачив, що дошки біля лінійки трохи обвуглилися. Це трапилося 6 липня 1967 року.
Не менш фантастичний випадок стався 1993 року в Карелії з подружжям із Петербурга. Наближалася гроза, і чоловік вирішив занести до намету речі, що залишалися зовні. Вийшовши з нього, він побачив кулю, за котрою, як за кометою, тягнувся довгий шлейф і яка прямувала до нього. Придивившись, інженер із жахом виявив, що в повітрі летить... людська голова з розкуйовдженим сивим волоссям і довгою бородою! На голові виразно виділялися пронизливі чорні очі, які, не кліпаючи, дивилися просто на туриста. Опам’ятавшися, той кинувся навтікача, а «голова» повільно попливла в бік річки. Дружина, яка вибігла з намету, побачила лише кулеподібний згусток, що рухався над водою паралельно берегу. За її свідченням, майже одночасно, щойно чоловік вийшов із намету, припинив працювати приймач: щось гучно тріснуло, а потім він зовсім замовчав. Зламався й електронний годинник чоловіка.
Незважаючи на нереальність та очевидний містичний флер, обидва випадки мають, на думку науковців, цілком наукове пояснення. Люди стали свідками рідкісного природного явища — кульової блискавки. Її фізичну природу й досі не пізнано, а здатність раптово з’являтися і зникати, проникати через скло та стіни зумовила появу геть фантастичної гіпотези: це жива, а можливо, навіть і розумна істота!
А якщо відкинути містику і фантастику, то цей згусток енергії, зазвичай діаметром 20—50 сантиметрів, що пересувається зі швидкістю 0,5—1 метр на секунду, є інтенсивним джерелом електромагнітного випромінювання. Саме він учиняє різні «жарти»: випаровує обручки в людей просто з пальців, виводить з ладу техніку. Низькочастотні випромінювання можуть впливати і на психіку людини, спричиняючи галюцинації, головний біль, почуття страху.
Зі звичними, лінійними, блискавками, незважаючи на їх, здавалося б, тривіальність, теж пов’язано чимало загадок. Щодня в атмосфері нашої планети вирує 44 тисячі гроз і щосекунди в землю встромляється більш як 100 блискавок. Проте найгрозовішим місцем у світі визнано місто Багор (Індонезія). Тут блискавки з’являються в середньому 322 дні на рік. Країною злих блискавок називають великий район на південному заході Кенії. Щороку від розгулу стихії (блискавки тут борознять небо 210 днів на рік) гинуть до ста осіб.
А ось про мешканців селища Оравікоскі, що в Фінляндії, можна без перебільшення сказати, що вони живуть серед блискавок. Ту навіть було зареєстровано своєрідний рекорд — 2276 блискавок, які розрядилися в землю протягом однієї громовиці.
З точки зору фізики, блискавка — це розряд електричного струму, що виникає за певних умов всередині хмар або між хмарою і землею. Його потужність може сягати кількох мегават, а температура — 30 тисяч градусів, що вп’ятеро вище за температуру на поверхні Сонця!
Сьогодні синоптики цілком спроможні провістити виникнення грози. Але поведінка блискавки здебільшого не піддається прогнозуванню і розумінню. Один випадок дивовижніший за інший: блискавка спалює білизну, не зачепивши верхній одяг; «збриває» з людини все волосся; сплавляє в один зливок всі монети, не спалюючи купюри, що лежать поруч; наскрізь пронизує людину, ввійшовши в груди і вийшовши із спини, проте на тілі після цього не залишається жодного сліду (мало того, у постраждалого зникає хронічна виразка шлунка). В цих випадках усе, дякувати Богові, скінчилося для потерпілих лише переляком.
Та наслідки бувають і трагічніші: блискавка розтинає людину з ніг до голови, ніби сокирою; група людей, що загинула від удару блискавки, розсипається на порох на очах у рятувальників; тіло вбитої людини не дубіє і не розкладається — час неначе зупинився в ньому назавжди...
Сліпа стихія здатна також надовго причепитися до об’єкта своєї «любові». Хрестоматійною у зв’язку з цим стала історія канадського офіцера Саммерфорда. Перше своє поранення він одержав ще 1918 року — його скинув з коня удар блискавки. Демобілізувавшися, він повернувся на батьківщину і 1924 року під час рибалки потрапив у грозу. Від розряду в нього паралізувало праву частину тіла. Через шість літ, гуляючи міським парком, відставний майор знову одержав пекучий «поцілунок» і за кілька днів помер. А ще за чотири роки блискавка розбила надгробок Саммерфорда!
Дивна «пристрасть» зламала життя болгарки Марти Маїкія. Усіх трьох її чоловіків (американця, француза і німця) вбила блискавка невдовзі після весілля. Більше Марта нікого не наважувалася ощасливити своїм коханням.
Деякі випадки не вкладаються навіть в розмиті рамки гіпотез... Пакистанський селянин Нафтула Муххаменд сім діб був непритомний після удару блискавки, а прийшовши до тями, заговорив незнайомою досі японською мовою!
Ще 1806 року «Америкен джорнел оф сайєнс» надрукував історію Семюела Лефферса, в котрого після удару блискавки паралізувало праві кінцівки і зник зір. Потім його стан дещо поліпшився. Але кардинально він вилікувався тільки після другого удару блискавки. До містера Лефферса повернувся зір, минув параліч. Справу затьмарило лише одне: блискавка пошкодила його слух.
Зони, в які за певними геофізичними параметрами грозові розряди б’ють із завидною наполегливістю, називають «гніздом блискавок». У давні часи такі зони наділялися в свідомості людей магічними властивостями. На Русі в місцях удару блискавки завжди копали колодязі. Вважали, що блискавка вказує місце, де підземне джерело шукає виходу на поверхню. Блискавки «винні» і в тому: що скіфські кургани було пограбовано ще в давнину: злодії вибирали пагорби, куди найчастіше влучали блискавки, і знаходили там золото.
