Країна з увімкненим лічильникомv

На кожного українця щороку витрачається тонна умовного палива. У перерахунку на квадратний метр житлоплощі це у півтора разу більше, ніж у США, у 2,5 разу — ніж у скандинавських країнах. Невиправдано високі витрати палива та енергії в житлово-комунальному господарстві зумовлені багатьма чинниками: сформованим у минулому байдужим ставленням населення за низьких цін та тарифів на послуги до вартості енергоносіїв, інженерним благоустроєм та обладнанням місць проживання, конструктивними та технічними рішеннями будинків, які не враховували потреби енергозбереження.

За останні десять років більш як утричі зросла питома вага витрат енергії у структурі собівартості промислової продукції. Чи не задосить аргументів для того, щоб зробити енергозбереження нормою життя?!

І починати треба з об’єктивного обліку фактичних витрат тепла за допомогою надійної та точної вимірювальної техніки. Застосування вимірювальних приладів не заощаджує ресурси, зате відбиває їх фактичне споживання, а отже, сприяє об’єктивним розрахункам між споживачами та виробниками під час торгівлі енергоресурсами. Варто зазначити, що обсяги їх нормативного споживання перевищують фактичні витрати майже на 40 відсотків. Це призводить до оплати населенням неспожитих ресурсів і невиправданих виплат субсидій, зростання заборгованості перед енергопостачальними компаніями.

Враховуючи це, уряд вирішив озброїти житловий фонд, який споживає левову частку теплової енергії в країні, лічильниками тепла та води. Як і слід було очікувати, це стало одним із першочергових заходів Комплексної програми з енергозбереження до 2010 року, затвердженої понад п’ять років тому. Спочатку відповідна програма передбачала встановлення 500—600 тисяч квартирних лічильників на рік. Але вже 2002 року замість поквартирного обліку вирішили запроваджувати побудинковий. Одразу скажу, що й ці плани лишаються нездійсненні. В країні фактично не діє механізм реалізації та фінансування енергозберігаючих програм та проектів, бракує економічних стимулів заощаджувати теплову енергію. Держбюджет торік відмовився профінансувати відповідну програму. Облдержадміністрації майже не виділяють кошти на встановлення приладів обліку, покладаючися на тривідсоткове відрахування від суми за спожите тепло у спеціально створені фонди, в які не крапле. А самі заклики переходити до обліку тепла та води на побутовому рівні не стимулюють індивідуальних споживачів до економного використання енергоресурсів, бо витратний принцип взаєморозрахунків за середніми нормами споживання лишається вже на рівні будинку.

Хоч як прикро, а процес встановлення лічильників блокують і самі постачальники тепла, котрі вбачають у такому переоснащенні загрозу скорочення своїх прибутків. Мало того, як правило, на таких об’єктах технічний стан приладів обліку тепла, води, газу також не витримує жодної критики. Так, наприкінці минулого року фахівці УкрЦСМ (Українського державного науково-виробничого центру стандартизації та метрології) виявили, що 60 відсотків обладнання двох котелень АК «Київенерго» не відповідало метрологічним вимогам, вузол обліку теплової енергії хибував на точні показники, не було проектної документації. Про які точні розрахунки за спожите тепло в житлово-комунальному секторі чи в бюджетних організаціях мова!

Рівень споживання теплової енергії у спорудах адміністративного та громадського призначення столиці вдвічі перевищує аналогічний показник західних країн зі схожими на наші кліматичними умовами. Однак, як констатувала торік улітку місія Світового банку, в Києві досить успішно реалізують п’ятирічний (2000—2004) проект з енергозбереження. Так, перейти на більш суворий автоматичний облік тепла, газу й води планується у 1302 бюджетних спорудах — 389 школах, 600 дитсадках, 98 поліклініках, 128 лікарнях тощо. Загальна вартість проекту сягає 30,4 мільйона доларів. Внесок столичної влади — 10,1 мільйона, позика Світового банку — 18,3 мільйона і грант уряду Швеції — 2 мільйони доларів.

Такі інвестиційні проекти набувають в Україні дедалі ширшого розповсюдження, проте не вирішального. Масштаби використання теплової енергії в країні такі, що похибка у вимірюванні на один процент, за експертними розцінками, тягне за собою 100 мільйонів гривень збитків на рік. Це вимагає збалансованого підходу до метрологічного забезпечення обліку тепла. На думку начальника відділення теплофізичних і гідромеханічних вимірювань УкрЦСМ Володимира Карташова, чинна нормативна база з обліку води і тепла недосконала, та й наші стандарти не відповідають європейським. А затверджені Держбудом чинні «Правила користування тепловою енергією» не погоджені ні з Держспоживстандартом, ні з Комітетом з енергозбереження, хоч чимало їхніх положень стосуються комерційного обліку тепла. Очевидно, що Правила треба переписати відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» і зауважень Держкоменергозбереження та Держспоживстандарту. Які лише відомства не опікуються проблемами обліку енергоресурсів (Мінпаливенерго, Держкоменергозбереження, Держбуд тощо), а цілеспрямованої політики немає.

Житлово-експлуатаційні організації не зацікавлені у впровадженні приладів обліку. Іноді за наявності будинкових лічильників, які вже експлуатуються, вони беруть з населення плату за тепло, керуючися нормами споживання. А виправдовуватися можуть тим, що прилади не пройшли чергову повірку або не підлягають ремонту. Коли порахувати перевитрати з оплати за неспожиті енергоресурси, стає зрозуміло: немає справжнього хазяїна.

Тому і споживачам, і постачальникам енергоресурсів поки що від того, є чи немає лічильника — ані тепло, ані холодно. Прикро: користь від встановлення населенням лічильників і регуляторів тепла очевидна. Вони унеможливлюють перепади температур у помешканнях і автоматизують процеси теплоспоживання. Споживач сплачує за тепло лише упродовж опалювального сезону. Для того, щоб встановити лічильник у квартирі чи в будинку нині достатньо звернутися по дозвіл у ЖЕО чи ЖЕК і до експлуатаційної організації з проханням втілити в життя відповідний проект. Акт приймання підписують житлово-експлуатаційні організації чи житлово-будівельні кооперативи, з якими мешканці укладають угоди про сплату за теплопостачання відповідно до показників приладів. Практика свідчить, що вони окупаються за один рік.

За інформацією УкрЦСМ, торік в Україні експлуатували 236 типів тепло- і лічильників гарячої та холодної води. За дорученням Держбуду України УкрЦСМ дослідив вплив спрямованого магнітного поля через втручання споживачів у роботу такого типу теплолічильників і запропонував низку технічних новацій, які підвищили стійкість приладів до впливу магнітного поля.

З ініціативи Держкоменергозбереження нині розробляється законопроект «Про облік енергетичних ресурсів». На думку науковців з УкрЦСМ, які опікуються правовими засадами метрологічного забезпечення засобів вимірювальної техніки, він має розглядатися як невідкладний.