Лілія та її чоловіки

Офіційно. Політичному досвіду Лілії ГРИГОРОВИЧ може позаздрити будь-який політик. Ще б пак, третій термін вона народний депутат України! У 1995—1996 роках була членом виконавчої ради ЮНІСЕФ від України. У 1996—1997 роках — заступником міністра з питань сім’ї та молоді. З 2000 року очолює Союз українок. Має дві вищі освіти: вона медик і політолог.

Народилася й жила в Івано-Франківську. Але найчарівніші спогади мого дитинства мешкають у Ворохті, що розташована високо в Карпатах. Туди приїздила щоліта на канікули. Наша рублена гуцульська хата була на околиці, на горі біля лісу. Все близько до суворої природи. Іноді ми з братом вночі чули, як виють вовки. Тоді в гори тільки-но провели електрику. А я ще пам’ятаю, як світили лише ліхтарем.

Улітку все було надзвичайне! Прокидаєшся зранку — а довкола тебе справжня казка: альпійські луки, оповиті молочно-білими туманами, смарагдовий мох, дзвоники, повні роси, суниці в траві, казкове повітря, дивовижна річка Прут, в якій  можна було хлюпатися цілий день... Ці приїзди були такі солодкі. Шкодую, що мої сини не побачили отих дивовижних Карпат.

Але дитинство триває доти, доки поряд — живі батьки. Моє дитинство закінчилося у восьмому класі, коли захворіла і померла мама. Батько залишився з двома дітьми. 

Взагалі я така, яка є, лише через те, що у мене був ТАКИЙ батько. Прожила великий шмат свого життя, з багатьма знайома, але такої унікальної людини, як мій батько, так і не зустріла.

Він вчився у Відні, знав сім мов. У 1956 році батько повернувся з Воркути. Був засуджений на 25 років. Зніс страшні митарства: арешт, ув’язнення, допити, табори. З мамою він познайомився ще до арешту, вона підтримувала його всі ці роки. На час повернення йому виповнилося 60. Мама була на 25 років молодша за батька. Вони одружилися, а в 1957-му народилася я. 

У мене було абсолютно правильне виховання. Жодного Різдва та Великодня ми не пропустили, знаємо прекрасні молитви. Народилася з Богом, росла з Богом і живу з Богом.

Батько був священиком. Тобто мав професію, якої не мало бути на той час, адже ми жили в країні, де не було Бога. Необхідність приховувати, що найкраща людина в світі, — мій батько — священик, завжди викликала спротив. Три роки довелося пропрацювати санітаркою, щоб вступити в медичний інститут. Через запис в анкеті: батько —священик. Усі казали: пиши «пенсіонер»! Не хотіла. І коли нарешті вступила, батько страшенно пишався дочкою. Це було 1 вересня. А в жовтні його не стало...

Як Василь освідчився мені в коханні? Та, мабуть, правильно, якщо я вийшла за нього.

Мені дуже пощастило з чоловіком. У нас з ним багато спільного. Він також був лікарем, сином священика (до речі, його, а власне, і мої батьки, досі живі, працюють на парафії!). Познайомилися в медичному інституті, він був на курс молодший, однак не за віком. На третьому — побралися. Нині Василь — держслужбовець, начальник управління Міністерства охорони здоров’я. Академію управління закінчували разом.

Він завжди підтримував мене. Під час першої виборчої кампанії возив на машині, допомогав. Ми тоді й не чули про іміджмейкерство, але згодом виявилося, що ми все робили правильно. Заходжу до залу з 13 опонентами, всі чоловіки. Мені закидають: «Ви краще своїх дітей бавили б». А я: «Не хвилюйтеся, вони тут». Зал зааплодував.

Василь — дуже мудрий і надійний чоловік. Але... скупий на компліменти. І квітів дарувати не любить. Чому? Це для мене і досі загадка.

Роман (1984 року народження) вивчає міжнародне право, Нестор (1988) — школяр. Але що вийде з них: чи велике ЩОСЬ, чи велике НІЩО — побачимо. Хотілося, щоб вони були насамперед людьми.

Коли я народилася, батько був у зрілому віці. Він вів розмірений патріархальний спосіб життя, дуже багато зі мною розмовляв, формував моє мислення. І я іноді шкодую, що немає можливості приділяти синам так само багато часу. Але мені тоді було лише 24 роки, і, здавалося, головним було доглянути, нагодувати, розважити. Тепер знаю краще, як це треба робити, згодиться для майбутніх онуків.

Улюбленці. Ротвейлер Панда та кіт Кеша. З собакою гуляє Лілія Степанівна — єдиний жайворонок у родині.

Мандри. Побувала в багатьох країнах. Найбільше вразили Велика Британія та Швеція. Але відпочивати любить на Південному березі Криму та в Карпатах.

Колекція. Стіни квартири увішані картинами із зображенням церков.

Сімейний альбом. Він свідок того, що колись, як каже сама героїня, вона «була порядною господинею». Адже на фото з днів народження видно, якими фантастичними тортами вона пригощала гостей: тут і шоколадні вежі, і соняшники з карамелі, і барвисті квіти — справжні витвори мистецтва. Зараз, каже Лілія Степанівна, вона має інше поле для творчості.

Шлях у політику. В 1990 році (після подій у Литві) під час декретної відпустки «мала багато часу» і, взявши Романа за руку та поклавши Нестора у візок, Лілія ходила на мітинги. У 1991—1994 роках очолювала Братство Андрія Первозванного.

Традиції. Щороку всі квіти, отримані в день народження, Лілія відвозить на могил В’ячеслава Чорновола, Патріарха Володимира та Олександра Ємця.

Привід пишатися собою. Впродовж трьох скликань створювала міжфракційне об’єднання «Україні — помісну православну церкву». Нині навколо об’єднання згуртувалося 234 депутати. І взагалі пережила фантастичні миті разом із своїм народом.