Напередодні 14-ї річниці виведення Радянської Армії з території Афганістану Президент України Леонід Кучма підписав указ про нагородження рядового Сергія Коршенка орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Мотивація — «за особисту мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку». За цим рядком — безпрецедентний в історії афганської війни випадок: повстання військовополонених табору Бадабер, що на території Пакистану.
Спеціальній місії уряду України у листопаді 1994 року було надано можливість побувати на місці тих відомих подій. Місію очолював Посол з особливих доручень МЗС України Андрій Озадовський. Нашій делегації першій дозволили відвідати ці місця. У поїздці Південно-західною провінцією Пакистану, де досі розташовано чимало таборів афганських біженців, нас супроводжували військові охоронці — пуштуни і керівники регіональних підрозділів служб Пакистану, котрі добре обізнані щодо цих подій. Вони й розповіли свою версію повстання.
У традиційних для тутешніх місць господарських глинобитних будівлях за дувалом заввишки майже три метри зберігалася зброя, боєприпаси і спорядження однієї з груп Ісламського товариства Афганістану, яка підпорядковувалася Б. Раббані. У другому приміщенні утримувалося десятеро військовополонених, наших і афганських солдатів і офіцерів. Охороняли їх у внутрішньому дворі озброєні автоматами моджахеди. Ввечері 26 квітня 1986 року залишився один охоронець. Полонені вбили його. Але, мабуть, сталося це несподівано для багатьох із них, тому, опинившись без охорони, вони не втекли із в’язниці. Та й куди було тікати? Назад до Афганістану чи вперед до Пакистану, де їхні слов’янські обличчя заховати було б неможливо навіть за щетиною та ріденькою борідкою? Примарна свобода тривала зовсім недовго. Їх тюрму, яка стала і пасткою, і укриттям, оточили моджахеди. Запаморочені примарою свободи, полонені не помітили у темряві зникнення одного з тих, хто був разом з ними. А він, як-то кажуть, пішов до ворога.
Моджахеди вимагали здатися. Але наші хлопці уже не були полонені, вони були підрозділом армії, який зайняв кругову оборону. І вже вони висунули ультиматум: терміново викликати представників посольства СРСР для переговорів. Моджахеди відповіли вогнем. Наші бійці відбивали атаки душманів цілу ніч. Зброї і боєприпасів було достатньо. В хід пішли автомати, кулемети, гранатомети. А ворог підтягував артилерію. Коли розвиднилося, на розвідку підняли вертольоти, але вони не встигли дійти до цілі. Пролунав сильний вибух. Він був такий потужний, що осколки, уламки споруди і останки людей розкидало на тисячі метрів довкола. Ніхто з тих, хто був там, коли пролунав вибух, не залишився живий.
Так пішли в безсмертя солдати. За пакистанськими джерелами — сім військовополонених. Серед них —Сергій Коршенко, якого було призвано з України.
Валерій АБЛАЗОВ,заступник голови Держкомітету України у справах ветеранів.
