Дебют Шаляпіна

Дебют його був майже випадковий. В Уфі сімнадцятирічний Федір вступив до хору Семенова-Самарського і в опері «Галька» Монюшка змінив хворого актора. Успіх був надзвичайний — Шаляпіну навіть запропонували місце в земстві! А в цей час до Уфи прибула українська театральна трупа, що нею керував чоловік з немузичним прізвищем Деркач. Той Деркач одразу доручив Шаляпіну роль Петра в «Наталці Полтавці» Котляревського. І артист вирушив у мандри з українською оперою. Мандри привели до Тбілісі, де Федір Іванович серйозно узявся працювати над голосом. Далі події розгорталися, як в калейдоскопі: 1893 — Москва, 1894 — гастролі в Петербурзі, 1895 — вступ до Маріїнського театру столиці. Проте вже наступного року Шаляпіна запрошено до Москви, в приватну оперу С. Мамонтова. Подальший сюжет відомий: Шаляпін створює неповторні сценічні образи Мефістофеля, Сусаніна, Бориса Годунова, Івана Грозного. З величезним успіхом гастролює в Європі та Америці, співає в міланському театрі «Ла Скала». Запрошений на сцену імператорської опери в Москві. Щоправда, стосунки Шаляпіна з радянською владою не склалися. Поїхавши 1922 року гастролювати за кордон, він залишився в еміграції. Там дебютував у кіно (1932 — фільм «Дон-Кіхот»), написав спогади «Сторінки з мого життя» і «Маска та душа». Помер у Парижі. Оновлювати чи міняти свій репертуар так і не захотів. В пору мистецької зрілості Шаляпін відкрив для себе красу камерного співу і народної пісні, як-от відома «Дубінушка» та інші. Звичайно, були в його репертуарі й українські пісні — «Закувала та сива зозуля», «Ой у лузі та й ще при березі» тощо.