У нашому місті понівечено вже чимало пам’яток культури. Чи варто дивуватися, що стародавні квартали Києва захлеснула хвиля самобуду?
Фантазіям самобудівців з грошима нема кінця-краю, судячи зі скляних лоджій фасадів будинків, що вже побачили на своєму віку чимало. Там, де талановиті архітектори минулих епох ретельно визначали пропорції, гру світла і тіні, до міліметра звіряли розподіл декору, нині панує «шпаківня», що затьмарила блиск київського ренесансу минулого століття. Я вже не кажу про рекламні щити, кондиціонери, супутникові антени, нові віконні рами, які нагадують білі латки. Але саме лоджії найперше впадають в око, навіть обабіч центральних магістралей — на затишних колись вулицях Саксаганського, Горького, Пушкінській, Жилянській та багатьох інших, що втратили зовнішній вигляд.
Власники цих лоджій напевне скажуть, що зручності для людей — дорожче від естетичних цінностей. І тисячі киян, а також гостей міста змушені будуть терпіти безглузду забудову фасадів колись чудових будівель. Адже не всім до душі — сережка в носі. Так і хочеться запротестувати. Бракує вам місця — купіть більшу квартиру або переїжджайте до сучасного будинку з готовим заскленим балконом. Навіщо паплюжити не вами збудований дім? У жодному історичному місті світу, де муніципалітет переймається місцевими інтересами, обивателям і на думку не спаде саморозширятися у такий варварський спосіб. Але ж, заплющуючи на це очі, ми, по суті, заохочуємо некультурність. Навіть на будинках, щойно відремонтованих зі скрупульозним відтворенням стародавнього оформлення, подекуди вже встигли начепити «шпаківні».
Проте був час, коли і в Києві міська влада стежила за порядком. Чи давно на стінах багатьох будинків висіли таблички, які дотепер де-не-де збереглися: «Загальнообов’язковим рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів і чинними правилами експлуатації житлового фонду забороняється робити надбудови на балконах (лоджіях), перефарбовувати (облицьовувати) в інший колір, захаращувати домашніми речами, вішати білизну вище перил — це псує зовнішній вигляд будинку і призводить до руйнування їх конструкції. За вказані порушення адмінкомісії виконкомів райрад притягують до відповідальності. Надбудови знімають за рахунок тих, хто допустив порушення». Де тепер ці рішення виконкому, де адмінкомісії?
У всьому цьому є певний розрахунок. При тому, як наполегливо сьогодні вишукують майданчики в історичній частині міста під забудову новими готелями і бізнес-центрами, декому було б вигідно кивнути у бік запаскуджених старих фасадів: яке, мовляв, убозтво, давно треба знести...
Постає класичне запитання: що робити? Я далекий від того, щоб вимагати знищення всіх підряд засклених лоджій. Одна справа, коли йдеться про панельні будинки, про «хрущовки», про дворові фасади. Там, на мій погляд, потрібно лише дотримуватися норм безпеки і певного мінімуму якості оздоблення. Інша річ, коли чоловий фасад зроблено за оригінальним проектом і він становить архітектурний інтерес. Для таких випадків, якщо дуже вже хочеться, всім мешканцям будинку слід звернутися до професіонального архітектора, розробити єдиний варіант еркерів, зримо ув’язаний з першоосновою і узгоджений у місцевих інстанціях.
Але якщо будинок є пам’яткою архітектури і перебуває під охороною держави, а тим паче якщо на його стіні висить відповідна охоронна дошка, — тут уже розмова має бути коротка: фасади очистити негайно, а винних у самодіяльності офіційно притягнути до відповідальності через прокуратуру. І я звертаюся до Руслана Кухаренка, котрий очолює міське управління з охорони пам’яток і довкілля, до Леоніда Прибіги — голови Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та архітектури: панове, адже це ваш обов’язок! Адреси порушників відомі, низку понівечених будинків з охоронними дошками вже зафіксовано в інспектурі Товариства охорони пам’яток. То що чи хто перешкоджає цьому?
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, архітектор.
