СЕЗ «Закарпаття»: плюси і мінуси трирічної діяльності

У бюджеті 2002 року надходження від промислових галузей становили менше 40%. Решта припадала на сільське господарство, транспорт і сферу послуг.

Варто наголосити на тому, що таке співвідношення у бюджеті склалося в тій області, де на одного жителя припадає в 6 разів менше орної землі, ніж у середньому по Україні: майже 72% території області займають гори, ліси й полонини, а вони непридатні для використання в сільському господарстві. Область ніколи не виробляла в достатній кількості зернових культур і м’ясо-молочних продуктів, їх завжди завозили з інших регіонів. Крім того, область віднесена до регіонів з дуже ризикованими умовами ведення сільського господарства — часті природні катаклізми, як-то: повені, зсуви, селеві потоки, — створюють великі ризики для тих, хто вкладає сюди кошти.

Зрозуміло, вказані пропорції у бюджетних надходженнях зумовлені не великими прибутками, які область отримує в сільському господарстві та на транспорті, а пояснюються дуже малою величиною обласного валового продукту — порядку 1,5 млрд. грн. на 1,3 млн. жителів. На Закарпатті вкрай важко знайти роботу, в окремих гірських районах кількість претендентів на ту чи іншу посаду становить 60-80 чоловік, понад 220 тисяч закарпатців працює за межами області. Саме тому Закарпаття числиться серед регіонів, де:

— валовий продукт на душу населення в 1,8 разу нижчий, ніж у середньому по країні, а капіталовкладення відповідно — в 2,5 разу, в т. ч. централізовані державні майже в 5 разів менші;

— дуже багато незайнятого населення (на 1 млн. 258 тис. населення припадає 746 тисяч працездатного, тим часом у режимі повного робочого дня в області зайнято тільки близько 380 тисяч чоловік);

— одна з найнижчих заробітних плат серед областей (236 грн., в той час як у середньому по Україні за минулий рік —386) і одна з найменших бюджетних витрат на душу населення;

— за цінами на товари першої потреби та продукти харчування Закарпаття входить у першу трійку найдорожчих регіонів України (Київ, Крим, Закарпаття).

Зрозуміло, що регіональна влада, шукаючи нові шляхи залучення інвестицій і дбаючи про наповнення бюджету, завжди прагнула використати приховані резерви області, в тім числі і можливості прикордонного розташування. Саме в Закарпатті вперше заговорили про доцільність створення точкової спеціальної (вільної) економічної зони, і було це ще за часів Радянського Союзу.

Зреалізувати цю ідею вдалося тільки в березні 2001 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття». Саме з цього часу і варто вести відлік досягнень і упущень СЕЗ «Закарпаття».

Слід визнати, що за останні роки ідею активізації економіки в Україні через створення спеціальних (вільних) зон досить-таки спаплюжили. Це є результатом нашої ментальності — завжди кидаємося з одних крайнощів в інші: сьогодні в Україні створено 11 СЕЗ і виділено два десятки територій пріоритетного розвитку (ТПР). Загалом вони займають майже 10,5% площі країни, в тім числі під 11 СЕЗ відведено 121 тис. га, або 0,2% території держави. Розташовані СЕЗ і ТПР у 41 районі та 58 містах 12 областей. В деяких із них за весь час існування (від трьох до шести років) не зареєстровано жодного інвестиційного проекту, і загалом вони не наповнюють бюджет.

В цій публікації не хотілося б вести дискусію на загальну тему, доцільні чи ні СЕЗ сьогодні, що вони можуть дати економіці України та які умови для них потрібно створювати. Хочемо декілька слів сказати про проблеми і перспективи розвитку СЕЗ «Закарпаття».

Власне кажучи, СЕЗ «Закарпаття» запрацювала з березня 2001 року, з часу прийняття відповідного закону. До того, а саме з грудня 1998 року, вона працювала на підставі указу Президента України, і це викликало певну настороженість до неї з боку потенційних інвесторів.

Загальна площа, виділена під СЕЗ «Закарпаття», — 737,9 га і знаходиться вона в районі прикордонного міста Чоп (509,3 га), у районі Мукачевого (212 га), решта території — це інші площі Ужгородського району. По-справжньому поки що задіяна тільки перша з зазначених територій.

СЕЗ «Закарпаття» розташована в центрі Європи, на кордоні з чотирма країнами (Угорщина, Словаччина, Польща і Румунія), що вигідно вирізняє її на фоні всіх інших зон України. Вона має дуже добре розвинене шосейне і залізничне сполучення з усіма європейськими державами. Сьогодні на території зони вже функціонує 11 суб’єктів підприємницької діяльності, серед них є і потужні підприємства. В числі останніх варто назвати ВАТ «Закарпатінтерпорт», ЗАТ «Автопорт Чоп», АБК Лтд., ЗАТ «Єврокар» та інші. За весь період існування СЕЗ вироблено продукції й надано послуг на загальну суму 199,8 млн. гривень, у тому числі 2002 року — на 117,8 млн. Відрахування до бюджету торік становили більш як 22 млн. грн.

Окрім того, через експертну раду, яка всі роки працює при виконавчій дирекції СЕЗ, вже пройшли проекти фірми «Грайзінгер» з переробки м’яса та виробництва м’ясо-молочних продуктів, «Ядзакі-Україна» з виготовлення електрокабельної продукції та інші. Сума задекларованих інвестицій під ці проекти — 62 млн. дол. США, які будуть освоєні в найближчі роки (уже в цьому році буде освоєно 31 млн. дол.).

Слід вказати й на те, що держава не вклала в розвиток СЕЗ «Закарпаття» жодної гривні. Хоча згідно з розробленим техніко-економічним обгрунтуванням (ТЕО), планувала на розвиток інженерної інфраструктури СЕЗ виділити 80 млн. гривень ще в перші роки. Обласна адміністрація та місцеві органи влади теж не в змозі фінансово допомогти в розбудові інфраструктури зони. В той же час, наприклад, в сусідній Угорщині держава повністю взяла на себе будівництво інфраструктури в СЕЗ, надає суб’єктам підприємницької діяльності, які працюють у зоні, фінансову допомогу до 40% від вартості проекту і за кожне створене робоче місце виплачує заохочення в розмірі від 350 доларів. Тут знають, що вкладені кошти повернуться із значним прибутком.

В Україні роботу з розбудови інфраструктури СЕЗ штучно перекладено безпосередньо на плечі суб’єктів підприємницької діяльності, і зрозуміло, що це тільки збільшує ціну на продукцію, яка тут виробляється, збільшує ризик інвестицій та відштовхує окремих потенційних інвесторів. Окрім того, на останніх негативно впливає досить-таки значна нестабільність нашого законодавства, яке безперервно створює ситуації, коли навіть узаконені пільги доводиться відстоювати або поновлювати через суд. За кордоном цього практично не існує.

Як приклад успішної діяльності можна навести ВАТ «Закарпатінтерпорт» — відому й доволі розгалужену структуру, що має широкий спектр функцій у галузі транспортних та експедиторських послуг на залізниці й автомагістралях. Вона здійснює вантажно-розвантажувальні роботи, пакування та супровід вантажів, їх переадресування та переоформлення. Діяльність підприємства в режимі спеціальної економічної зони уже дала позитивні результати. В 1,5 разу збільшено обсяги переробки зовнішньоторговельних і транзитних вантажів на українській частині Чопсько-Загонського міжнародного залізничного вузла, зміцнено матеріально-технічну базу, її потужність доведено до 5000 т вантажів на добу. Тут вже постійно працює понад 200 чоловік. Середня заробітна плата перевищила 600 грн. на місяць.

Позитивні результати досягнуто і в виробничій діяльності ЗАТ «Автопорт Чоп», яке працює теж на обслуговуванні транспортних потоків і вантажів через кордон.

Що таке спеціальні економічні зони: дірки для «тіньових імпортерів» чи плацдарми нових високотехнологічних виробництв? Дискусія з цього питання розгорілась у зв’язку з СЕЗ «Закарпаття» — прикордонною спеціальною економічною зоною, що стала предметом активного обговорення та кількох протилежних за змістом проектів державних рішень. Причиною дискусії є автомобільний завод «Єврокар», перша черга якого побудована на території СЕЗ весною 2002 року. Нині завод складає по-крупновузловому автомобілі марки «Шкода», та вже в цьому році спільно з концерном «Фольксваген» має намір поглибити виробництво «Шкод» й організувати складання «Ауді». А в найближчій перспективі — ще й «Фольксвагенів». Загальна сума інвестиційного проекту — 215 млн. євро. Зараз, як суб’єкт СЕЗ «Закарпаття», завод «Єврокар» користується преференціями на ввіз комплектуючих для складання автомобілів.

Дехто вважає, що пільги СЕЗ «Закарпаття», як і інших зон, дозволяють здійснювати безмитний імпорт високотехнологічних товарів, зокрема автомобілів, в Україну за схемою «перед кордоном відкручуємо колеса, в зоні прикручуємо і продаєм як вироблений в Україні товар». Напевне, згадані махінації можливі. Але відрізнити тіньовика від справжнього нового виробника доволі просто. Критерій — інвестиційна програма, що має конкретний, з контрольними показниками та обмежений у часі план.

У ЗАТ «Єврокар» є інвестиційний план. За даними керівництва заводу, інвестиції в цьому році становитимуть 15 млн. доларів, в 2004-му — 110 млн., в 2005 році 75 млн. доларів. Торік інвестиції в першу чергу заводу становили 15 млн. доларів. Відповідно, кількість робочих місць з урахуванням персоналу збутової мережі та суміжників досягне 4225, 9065 та 11500 чоловік. А загальні прогнозні надходження до бюджету за чотири роки — 874 млн. гривень. В 2004 році «Єврокар» випустить 45 тисяч машин. Це будуть машини українського виробництва.

Варто вказати й на те, що на «Єврокарі» у виробництві працює 150 осіб і їх середня заробітна плата в другому півріччі 2002 року досягла майже 600 гривень, що значно перевищує середньообласну величину. Крім того, в Україні організується мережа обслуговування вироблених на «Єврокарі» автомобілів, і тут вже створено майже 1,5 тисячі робочих місць. На цей рік заплановано скласти 7100 автомобілів, що забезпечить майже 100 млн. гривень надходжень до бюджету. На 2005 рік планується число складених автомобілів збільшити до 45 тисяч, що відповідним чином вплине і на суми бюджетних відрахувань. Виробництво на «Єврокарі» прискорено набирає обертів, воно вигідне як Закарпаттю, так і Україні в цілому. За ним уважно слідкують і за кордоном, з аналогічними пропозиціми до СЕЗ «Закарпаття» уже звертаються представники інших автобудівних компаній.

Тому нас дивує тональність публікації народного депутата Таріела Васадзе «Перешкода бездоказовим пільгам» (Голос України, №14, 24 січня ц. р.), в якій він піддав різкій критиці діяльність спеціальних економічних зон і, зокрема, ЗАТ «Єврокар». Всі зони (ефективно діючі й ті, що зовсім не працюють) та всі ТПР у цій публікації прирівняно до злісних неплатників податку і віднесено до числа паразитів на шиї в держави.

Суть справи, з нашої точки зору, полягає в тому, що саме такі підприємства, як «Єврокар», починають створювати серйозну конкуренцію діяльності «АвтоЗАЗ-ДЕУ», яке діє на основі спеціально прийнятого закону (1997 року) і користується значними пільгами як виробник-монополіст. В той же час, за всі роки існування «АвтоЗАЗ-ДЕУ» так і не зуміла просунутися далі крупновузлового складання автомобілів. З другого боку, саме в цьому (тільки запровадження крупновузлового складання) Таріел Васадзе звинувачує «Єврокар». При цьому не говориться про існуючу поступовість у справі виробництва автомобілів, коли перескочити певні етапи становлення просто неможливо. Робиться все це, як нам видається, тільки з однією метою: залишитися і надалі монополістом у цьому вигідному секторі економіки і не дати можливості розвинутися іншим.

Тут варто вказати і на те, що «Єврокар» вирішує, разом з рештою суб’єктів СЕЗ «Закарпаття», й інші, крім складання автомобілів, соціально значущі проблеми: створює нові робочі місця, розширює число платників податків у Закарпатській області, представляє у вигідному світлі нашу економіку, та й нас самих, за кордоном. З часу прийняття і впровадження закону «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» почали з’являтися і наростати позитивні тенденції в економіці регіону, і в цьому є заслуга і таких підприємств, як «Єврокар».

Виключно для виробників автомобілів, розташованих на територіях спеціальних економічних зон, вводяться додаткові технологічні вимоги, які на даний час здатне виконати тільки одне з 19 українських виробництв (та й то лише стосовно автомобілів типу «Таврія»).

Проблема полягає в тому, що Верховною Радою 24 грудня торік прийнято поправку до закону «Про єдиний митний тариф». Ця поправка значно збільшує вартість виробництва автомобілів на «Єврокарі». Ціна виробленої в Чопі «Шкоди» зросте мінімум на 26%, сам виробничий процес перетвориться на нерентабельний.

Все це в черговий раз може зашкодити іміджу України, яка безперервно змінює закони, і боляче вдарити по діяльності спеціальної економічної зони «Закарпаття», яка ще теж лише спинається на ноги. Від нас знову відвернуться інвестори і почнуть розриватися вже укладені (до речі, робиться це досить важко) інвестиційні угоди.