За час становлення України як незалежної держави було закладено підвалини для інтеграції країни до європейських структур і міжнародних організацій, ухвалено законодавчі акти для розширення зовнішньої торгівлі, розвитку спільного підприємництва, створення вільних економічних зон, залучення іноземних інвестицій, підписано міжнародні угоди про економічне співробітництво, стратегічне партнерство, дипломатичні відносини.

Саме ці чинники мали сприяти формуванню в Україні ринкової економіки і забезпечити умови для інтеграції у світове господарство. Але цього, як бачимо, не сталося. Створення правового суспільства на кшталт західного, орієнтація на чужу модель «економічного дива» негативно позначилося на розвитку внутрішньої економіки і становленні правової держави. Не останню роль зіграло політичне структурування корпоративних груп з різними клановими інтересами. Як бачимо, кланові інтереси переважають над державними. Нікому немає діла до того, що Україну на зустрічі Співтовариства демократій понижують у статусі від учасника до спостерігача через те, що в країні не додержуються демократичних принципів.

А як же інтеграція до європейських структур? Справді, США зацікавлені в просуванні НАТО на Схід, і нейтралітет України цьому тільки сприяє. Але, поглянувши фактам у вічі, можна впевнено сказати, що в країні немає жодних передумов для вступу в цю структуру. Може, до ЄС? Не може і не буде. Для вступу до нього самої лише доброї волі України замало, необхідно привести законодавство у відповідність із міжнародними стандартами, досягнути потрібного рівня економічних показників, розрив у яких, на жаль, з кожним роком збільшується. Та про яку інтеграцію може йтися, якщо Європейський союз навіть не визнає Україну країною з ринковою економікою, постійно проводить антидемпінгові розслідування проти українських товаровиробників, застосовує індикативні ціни і квотування для блокування експорту товарів на європейський ринок.

Україну занесли до чорного списку країн, які загрожують цивілізації. Міжнародна комісія, що розслідувала ситуацію у зв’язку із звинуваченнями України в поставках Іраку РЛС «Кольчуга», незважаючи на санкції ООН, не знайшла підтвердження цього факту, але й не зняла офіційного звинувачення. Касетний скандал, ситуація з «Кольчугами» вкотре підтвердили незахищеність держави в умовах глобального конфлікту перед міжнародним тероризмом.

Чорнобильська катастрофа, скнилівська трагедія, постійні вибухи на шахтах східних регіонів. Як бачимо, з такими «успіхами» Україна невдовзі може посісти не останнє місце в усіх чорних списках світу. То хто ти, Україно: чорна периферія чи скривджена країна?

Але ж наша держава — центр усіх європейських культур, золотий міст між Заходом і Сходом, Північчю й Півднем. Для країни, яка має ідеальне геоекономічне розташування, найідеальнішим бізнесом може стати обслуговування транзитів. Високий коефіцієнт транзитності, розташування країни, прямий вихід до морів створюють для цього найсприятливіші умови. За обсягом транзиту газу Україна посідає перше місце у світі, а за споживанням — шосте. Отже, потрібно зробити акцент на розробленні нормативних актів, які регулювали б транзитну політику, а також розглянути питання про зниження тарифних ставок у морських і річкових портах, що є одним з головних чинників, які відлякують партнерів. Тобто обслуговування транзиту зможе формуватися лише за умови створення преференційного режиму в комунікаційних вузлах на перехресті шляхів Захід—Схід, Північ—Південь.

То хто ти є, Україно?