Першого лютого на один місяць Німеччина перейняла головування у Раді Безпеки ООН. Саме в лютому головною темою у Раді Безпеки буде конфлікт довкола Іраку. Вже на засіданні в середу керівник американського держдепартаменту Колін Пауел має намір оприлюднити докази наявності в Іраку зброї масового знищення.

Ірак не зумів переконати світове товариство в тому, що він справді роззброюється. Цю заяву тиждень тому зробив шеф інспекторів ООН, безпристрасний та нейтральний швед Ганс Блікс.

США теж не зуміли переконати світове товариство в тому, що Ірак є такою небезпекою, якої потрібно боятися. Якщо нічого не зміниться, то, як твердять міжнародні оглядачі, наприкінці березня війна в Іраку розпочнеться по-справжньому. А тим часом ставлення до неї у світі різне. Хоч розбіжностей між США та їх європейськими союзниками щодо проблеми Іраку насправді не так багато. Всі — не лише європейці, а й Росія з Китаєм — загалом погоджуються, що режим Саддама Хусейна небезпечний. Відмінності лише в тому, якою мірою він небезпечний? І чи будуть наслідки війни менш загрозливими, ніж збереження диктатури, яка створює та застосовує зброю масового знищення?

Європейці, очолювані Німеччиною та Францією, за винятком Великої Британії та восьми країн—членів Європейського союзу, які демонстративно й несподівано для самого товариства стали союзниками США, вважають, що війна все-таки небезпечніша. Така точка зору в Москви та Пекіна. У Сполучених Штатів питання щодо такого порівняння не виникає, бо для них важливіша їхня теза: зло має бути покаране.

Противники військового втручання в Ірак вимагають відповіді на запитання: «Що знайшли інспектори? Де боєголовки, де плутоній для бомб? Де те, що шукали?» Не одержавши відповіді, вони знову запитують: «То чи потрібно воювати?»

А ті, хто вимагає усунення Саддама Хусейна силою, запитують про інше: «Чого не знайшли інспектори в Іраку?» Запитання слушне, бо 1988 року в доповіді інспекторів ООН з роззброєння Іраку невстановленою залишилася доля 550 артилерійських снарядів з гірчичним газом, 30 тисяч снарядів з іншою хімічною начинкою, великої кількості бактеріологічної зброї, здатної заразити величезні території, а також кількох тисяч літрів нервово-паралітичних агентів, які могли бути використані для зарядки арсеналу зброї. І не вдається з`ясувати, куди це все поділося. Тож повідомлення, що «інспектори практично нічого не знайшли», може бути підставою і для того, щоб розпочати війну, і для того, щоб її не розпочинати.

А тим часом, хоч війна в Іраку ще не розпочалася, її жертви вже є: європейська спільнота, члени якої своїми діями починають нагадувати персонажів відомої байки Крилова. У грудні 2000 року в Ніцці була започаткована угода, яка є правовою основою ЄС і зобов’язує усі країни-учасниці до активної та беззастережної співпраці, відмови від будь-яких дій, що суперечили б спільним інтересам союзу, та іншого, що могло б зашкодити дієздатності цієї інституції. Угода набула чинності минулої суботи, однак була одразу порушена: п`ять нинішніх і три майбутні країни—учасниці ЄС в питанні стосовно Іраку зайняли позицію США, що порушує її основоположний принцип.

Їхній спільний лист-заяву до Брюсселя нинішній голова ЄС Костас Сімітіс назвав безцеремонним ставленням до решти партнерів: учасники акції навіть не поінформували його про це. Сімітіс запропонував провести спеціальну зустріч ЄС у верхах, що знайшло підтримку Європейського парламенту. Можливою датою називається проміжок часу — від 5 лютого, коли уряд США має надати докази наявності зброї в Іраку, до середини лютого.

Німецький уряд підтримав пропозицію Греції, яка нині головує в ЄС, про проведення спеціального саміту союзу з проблеми Іраку. Федеративна республіка завжди висловлювалася за спільну в рамках ЄС міжнародну політику, заявив один з речників німецького уряду. Тим часом канцлер Герхард Шрьодер вкотре відхилив війну проти Іраку й наголосив, що Німеччина в жодному разі не залишиться наодинці з такою своєю позицією. Ця реакція спричинена тим, що вісім глав держав та урядів європейських країн демонстративно приєдналися до позиції США.