Інтелектуал, ліберал, академік

Про кого все це? Про нашого співвітчизника Дмитра Овсянико-Куликовського — визначного лінгвіста, літературознавця, соціопсихолога, славіста, мемуариста, мислителя й громадського діяча. Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський народився 1853 року в Каховці, у сім’ї заможного й впливового дворянина. Предки цього роду були запорожцями. У ХІХ столітті родина Овсянико-Куликовських була дуже відомою в Херсонській і Таврійській губерніях. Вона володіла величезними територіями і належала до дворянської еліти краю. З Овсянико-Куликовськими почесно було приятелювати, до їхньої думки прислухалися. У цих степах рід Овсянико-Куликовських знаходив і свій останній притулок. Неподалік від Херсона, в Бізюковому монастирі, був родинний склеп цієї дворянської династії.

Овсянико-Куликовські мешкали переважно в своїх маєтках у Бехтерах і Каховці, де й минуло дитинство майбутнього вченого. Він здобував освіту вдома за допомогою особистого вчителя, Адольфа Марсікані. Після домашніх занять вступив до третього класу Рішельєвської гімназії в Одесі. Наступного року за сімейними обставинами перевівся до сімферопольської гімназії. Тоді ж визначилися гуманітарні нахили Д. Овсянико-Куликовського, оформилася його система саморозвитку й самодослідження, склався тривкий інтерес до мовознавства і психологічного світу людини. Студентські роки (1871—1876) Д. Овсянико-Куликовський провів у Петербурзі й Одесі, в столичному і Новоросійському університетах. Він був честолюбною людиною й ніколи не приховував цього. Мріяв про кар’єру і славу вченого, фундаментально переймався проблемами лінгвістичних досліджень, зокрема слов’янських мов, вивчав сучасну філософію, читав економічні роботи різних напрямів, цікавився організацією та діяльністю селянських громад, розмірковував над історією культури, дискутував з важливих політичних новин і тенденцій.

У Московському університеті він захистив наукову розробку на звання приват-доцента. У Харківському університеті — магістерську дисертацію з питань мовознавства. Докторську дисертацію захищав у Новоросійському університеті. Невдовзі після цього почав професорувати у високоавторитетному науковому центрі — Харківському університеті, що входив до найпрестижніших вузів імперії. Так сходила у вісімдесяті роки ХІХ століття зірка молодого доктора індоіранської філології. Овсянико-Куликовському було тоді тридцять чотири роки.

У Харківському університеті молодий професор робить несподіваний поворот: відмовляється від апробованої лінгвістичної тематики й змінює сферу наукових інтересів. Тобто фактично розпочинає з нуля. Разом зі студентами він ходить на лекції іншої зірки національного та європейського масштабу — Олександра Потебні й студіює його психологічні концепції. Під впливом Потебні береться до літературознавства, щоб висвітлити і проаналізувати художньо-творчий процес крізь призму психологічних цінностей. Розпочався новий етап у науковій біографії Овсянико-Куликовського, що й приніс йому славу в інтелектуальних і академічних колах України та Росії.

Найфундаментальніша праця вченого — багатотомне соціально-психологічне дослідження «Історія російської інтелігенції» (1903—1910). Тут Овсянико-Куликовський розглянув еволюцію образу інтелігента в російській літературі й пов’язав це з місцем та роллю інтелігента у вітчизняній дійсності. Ця книга мала неабиякий суспільний резонанс і стала однією з головних подій у літературознавстві початку ХХ сторіччя. Вона утвердила ім’я Овсянико-Куликовського як одного з провідних філологів-мислителів того часу.

У 1907 році його обирають почесним академіком Санкт-Петербурзької академії наук. З 1912 року він редагує один з найпопулярніших у Росії часописів «Вестник Европы». Незабаром прийшла війна, а з нею епоха потрясінь. Останні роки академіка з Каховки були важкими. Він звик до налагодженого діяльного ритму. А країна воювала й ворогувала. Закінчився шлях ученого у місті, де він любив бувати замолоду, — в Одесі. Сталося це восени 1920 року.

Дмитро Овсянико-Куликовський — визначна постать в історії панслов’янської культури. Цей інтелектуал-ліберал став символом утвердження плюралізму й толерантності у нашому суспільстві.

Херсон.