Як відомо, після бійки кулаками не махають. А у нас махають. Шукають крайнього й відправляють його в нокаут, навіть незважаючи на перевагу в силі.

Отже, здавалося б, бюджетний процес завершено достроково. До Нового року країна одержала головний фінансовий закон. А трохи пізніше остаточно встановили і розмір мінімальної зарплати на нинішній рік. Реалізація відповідного закону потребує майже 3 млрд. бюджетних гривень. Щоб постфактум збалансувати держбюджет з урахуванням нового соціального нормативу, за даними Міністерства фінансів України, необхідно 7,3 млрд. додаткових ресурсів.

Стали думати, де взяти цю суму. І виникла ідея перекроїти військовий бюджет. Звісно, в бік зменшення. Реакція на це силового відомства була нормальна — воно категорично проти зміни «фасону» свого фінансування. І мотивує це важкою артилерією цифр.

Спочатку Міністерство оборони пропонувало виділити на задоволення мінімальних потреб 2003 року 5 млрд. 494 млн. грн. Одержало — 4 млрд. 279 млн. грн.

Помічник Міністра оборони України генерал-майор Валерій Мунтіян пояснює соціальну несправедливість урізання військового бюджету з точки зору соціальної захищеності військовослужбовців. За його словами, Фонд оплати праці працівників Збройних Сил країни, згідно із затвердженою законодавством кількістю, становить 580, 2 млн. грн., а держбюджетом-2003 передбачено 490,3 млн. грн. А щоб військовики могли виконати закон про мінімальну заробітну плату (з 1.01.03 — 185 грн., з 1.07.03 — 237 грн.), вони потребують додатково 381 мільйон.

Згідно зі статистикою, середня зарплата в ЗС за минулий рік становила 265 грн., що на 100 гривень менше за офіційно встановлений прожитковий мінімум і на 143 грн. нижче за середньостатиcтичну зарплату (408 грн.) у відповідних галузях. Підраховано, що 62 відсотки людей у погонах щомісяця одержують за службу суму менше, ніж прожитковий мінімум.

Це лише соціальний аспект проблеми. Давно відомо, що свій військовий бюджет армія фактично проїдає. І це не тому, що хтось дуже багато їсть...

Армія має бути обороноздатна. Це зрозуміло навіть новобранцеві. Але от як? На це запитання не може відповісти навіть генерал Мунтіян. А втім, про яку обороноздатність може йтися, якщо навіть пріоритетну Державну програму реформування і розвитку ЗС України торік профінансовано лише на 34 відсотки!

Тривалий час кажуть про застарілу техніку, про необхідність її модернізації та оновлення парку військових машин. А яка перспектива поповнення свого арсеналу новинками в нашої армії цього року? Провівши нехитру порівняльну характеристику статті бюджету, що передбачає приблизно 130 млн. грн. на закупівлю озброєння й військової техніки, та цін на світовому ринку озброєнь, ми дійшли вельми песимістичного висновку. Судіть самі. Кілька років тому Україна продала Пакистану велику партію (300) танків Т-84. Сума контракту обчислювалася у 600 млн. доларів. Тобто ціна однієї одиниці — майже 20 млн. доларів. І це був опт. Отже, на виділені кошти українська армія зможе придбати один танк... Така арифметика нашої бідної оборони.