Передноворічне зникнення «Мерседесів»

Та, вочевидь, дуже вже муляли око митарям кілька десятків новеньких іномарок, відібраних у «Прометея», от і вирішили «речові докази» якнайшвидше «реалізувати».

8 листопада минулого року старшим слідчим Шосткінської ОДПІ Сумської області капітаном податкової міліції В. Тараном було складено протокол про накладення арешту на майно, що надійшло з-за кордону до ТОВ «Прометей». Майно, на яке було накладено арешт, — це сорок іномарок типу Mercedes-Benz, Toyota Land Cruіser, Mіtsubіshі Pajero Wagon etx.

Того ж таки дня, 8 листопада, Київський районний суд міста Харкова, розглянувши заяву ТОВ «Прометей», ухвалив «заборонити... контролюючим органам та всім іншим державним органам, їх посадовим особам, підприємствам, товариствам, установам проводити вилучення, виїмки, арешт, продаж, опис та інші будь-які дії, котрі обмежуватимуть реалізації права власності позивачів щодо автомобілів ... , які надійшли до ТОВ «Прометей» на підставі контракту № 07/ Pr02124 від 24.06.02». 

Далі події розвиваються стрімко. Всі ці «предмети» (висловлюючись мовою протоколу) того самого дня було передано на зберігання генеральному директорові товариства з обмеженою відповідальністю «Рекон» В. Сурнику. У розписці, підписаній В. Сурником, зазначається, що він «прийняв на відповідальне зберігання нові автомобілі іноземного виробництва».

11 листопада той-таки Київський районний суд  Харкова приймає ще одну ухвалу, якою забороняє ТОВ «Рекон», контролювальним органам та всім іншим державним органам, їх посадовим особам, підприємствам, товариствам, установам «проводити вилучення, виїмки, арешт, продаж, опис та інші будь-які дії, котрі якось обмежуватимуть реалізації права власності позивачів» щодо тих самих іномарок.

6 грудня стараннями спеців із податкової міліції на світ з’являється постанова про зняття арешту з частини майна, котрою, по суті, самі ж податківці зізнаються в незаконності усіх своїх попередніх дій щодо 13 (яке все-таки магічне число!) арештованих іномарок. У цьому документі, зокрема, йдеться:

«В ході подальшого розслідування... встановлено, що 13 автомобілів згідно з контрактом № 07/ Pr02124 від 24.06.02 поставлені фірмою «Холберт Холдінг ЛТД» для ТОВ «Прометей» на умовах СРТ-Шостка, Україна. Тобто автомобілі повинні перейти у власність ТОВ «Прометей» після сплати митних платежів та здійснення розрахунків за товар. При надходженні їх на митну територію України за автомобілі в кількості 13 одиниць товариством «Прометей» митні платежі сплачені не були, а тому вони не перейшли у власність ТОВ «Прометей».

Аналізуючи зібрані матеріали, ... необхідно зробити висновок, що на цей час 13 вищезазначених автомобілів є власністю фірми «Холберт Холдінг ЛТД», а тому рішення про накладення на них арешту, як на майно ТОВ «Прометей», підлягає скасуванню». Насправді мито було сплачено, не було закінчено митне оформлення.

Ніхто з податківців і досі не пояснив представникам «Прометея», чим саме ці 13 автомобілів, з яких податківці зняли арешт, відрізняються від решти арештованих та чому лише тринадцять із сорока авто вони визнали «власністю фірми «Холберт Холдінг ЛТД», адже решта іномарок так само належить цій фірмі, оскільки «Прометей» також не встиг завершити митне оформлення цих авто.

Однак кульмінаційний момент цієї автоісторії настав 25 грудня, коли за підписом старшого слідчого, майора податкової міліції Тиченка з’явилася «Постанова про передачу речових доказів на реалізацію». Окремі витяги з цього без перебільшення шедеврального документа не можна не надрукувати:

«24.10.2002 на митному посту «Шостка» Глухівської митниці співробітниками податкової міліції затримано 40 легкових автомобілів імпортного виробництва, які надійшли в адрес ТОВ «Прометей». Вказані автомобілі оглянуті, визнані речовими доказами. Згідно протоколу від 8.11.2002 на них накладено арешт, частина з них знаходяться на зберіганні в ТОВ «Підприємство «Рекон» м. Києва.

У ході слідства призначено товарознавчу експертизу автомобілів іноземного виробництва. Згідно висновків експертизи ... встановлено дійсну вартість 13 (знову ця «чортова дюжина». — Авт.) транспортних засобів. Відповідно до цих висновків експертів зазначено, що при тривалому зберіганні автомобілів на відкритій стоянці можлива присутність фізичного їх зносу за рахунок впливу природних факторів, вони втрачають свої якості, у зв’язку з чим виникає необхідність реалізації їх в коротші строки. Автомобілі являються конфіскованим майном з обмеженим строком реалізації, у зв’язку з чим не існує можливості пошуку найбільш вигідних покупців».

Дивина та й годі. В цьому ж документі трохи раніше слідчий зазначає, що автомобілі визнано речовими доказами, які передано на «відповідальне зберігання в ТОВ «Підприємство «Рекон», що має власні приміщення для зберігання товарів та матеріальних цінностей». Тоді де зберігалися автомобілі: у «власному приміщенні» відповідального зберігача чи на «відкритій стоянці» під впливом природних чинників? Найімовірніше, комусь було вигідно, щоб авто (хоча б на папері) зберігалися на стоянці. Мабуть, і якість іномарок підкачала: всього за два місяці зберігання на стоянці вони втратили товарний вигляд.

Тому, напевне, старший слідчий Тиченко постановив: «Передати речові докази ... (автомобілі. — Авт.) на реалізацію товариству з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Рекон». Грошові кошти, отримані від реалізації 13 автомобілів, направити на депозитний рахунок ДПА у Сумській області».

Не варто, мабуть, нагадувати слідчому Тиченку, що, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, України речові докази не просто предмети, а специфічні предмети, які мають спеціальну процедуру зберігання, передачі, реалізації. Якщо говорити про букву Закону, то пан Тиченко передав на реалізацію речові докази організації, яка не має на це право, оскільки вони (докази) повинні здаватися «відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації» (ч. 4 ст. 80 КПК). Як відомо, товариство з обмеженою відповідальністю «Рекон» не є ані державною, ані кооперативною організацією. Не варто також роз’яснювати слідчому Тиченку, що автомобілі не «Лікарська» ковбаса, вони не є «товаром з обмеженим терміном реалізації». А слова «можлива присутність фізичного їх зносу» не є твердженням експертів, а лише їх припущення.

Так само не варто, мабуть, нагадувати слідчому Тиченку статтю 81 КПК України, в якій чорним по білому записано, що питання про «речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи». Тобто таку постанову слідчий має право ухвалити лише у разі закриття кримінальної справи. Справу, в якій «проходили» іномарки, до цього часу поки що не закрито, а самі автомобілі не мають статусу конфіскованого майна, про що чомусь зазначає в постанові слідчий. Якщо б слідчий зазирнув хоча б одним оком у нашу Конституцію, то, мабуть, він би побачив, що конфісковувати майно має право виключно суд (ч. 6 ст. 41).

Трохи дивним збігом (якщо це збіг) є дата появи постанови слідчого про передачу речових доказів на реалізацію — 25 грудня, напередодні Нового року. Враховуючи практику, яка склалася в нашій державі з терміновою реалізацією примусово вилученого майна, можна припустити, що комусь захотілося зробити новорічний подарунок у вигляді шикарної і, напевно, вже недорогої іномарки.

Ігнорування двох рішень місцевого суду м. Харкова, наказу господарського суду Харківської області, якими заборонено вчиняти будь-які дії стосовно майна ТОВ «Прометей», норм Кримінально-процесуального кодексу і, нарешті, Конституції України. Заради чого це робиться? Або, як мовили б мудрі, кому це вигідно? Відповіді на ці запитання мають дати компетентні органи. І, сподіваємося, після звернення голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимира Стретовича до Генерального прокурора та Голови Державної податкової адміністрації України відповіді знайдуться.