Сьогодні Леонідові Гайдаю виповнилося б 80.
Якщо скопіювати слізно-трагічний тон з деяких нинішніх вечорів пам’яті, то Леоніда Гайдая можна було б назвати, приміром, «ім’я та прізвище скорботи». Адже таких фільмів, які були в нього, більше ніхто ніколи не створить. Проте наше визначення, даруйте, сміхотворне стосовно видатного комедіографа. Та й Гайдай, якби чув, навряд чи дозволив би на свою адресу заупокійний пафос.
Л. Гайдая доречніше назвати універсальним режисером універсального кіно. Ми напружено зсуваємо брови, намагаючись згадати твори, регалії, імена прикро забутих. У випадку з Гайдаєм напружуватися не треба. Звань та премій йому давали достатньо. А він і за життя доводив і після життя продовжує доводити, що давали заслужено. Бо якщо хто і увійшов в історію кіно як незамінний майстер жанру у другій половині ХХ століття, то це — Гайдай.
Він зняв двадцять фільмів. Його «Операція «Ы» та інші пригоди Шуріка», «Діамантова рука», «Кавказька полонянка», «12 стільців», «Іван Васильович змінює професію» та ще багато незабутніх стрічок —енциклопедії афоризмів. Він ніколи не вклонявся владі, втікав від держзамовлень і при тому, як вище згадано, мав усі найвищі титули ТІЄЇ країни. Леонід Гайдай знав, що треба робити зі словом, щоб воно попадало в десятку. І був, до речі, сценаристом переважної більшості своїх стрічок.
Він назавжди став улюбленцем і високочолих інтелектуалів, і «широких мас». Адже знайшов точку дотику, в якій збігаються інтереси фанатів авторського кіно та класичної комедії. Гайдая цитували можновладці та народ. На його комедіях і тепер виростає генерація за генерацією.
Леонід Гайдай, як на мене, був людиною відважною. Бо вибрати справою життя сміх — річ ризикована за будь-якого державного устрою. А Гайдай просто реготав з життя, уникаючи модної пози дисидента. Про хоробрість Гайдая ходять легенди. Особливо поширена про те, як режисер завітав у гості до бурого ведмедя. Зайшов у клітку, дав тваринці хлібину і вийшов собі спокійно. Хоча «спокійно» — не його слово. За свідченням дружини Ніни Гребєшкової та колег, Гайдай був людиною стрімкою. І ця його якість відбилася у карколомних сюжетах, у монтажі фільмів.
Останніми роками Леонід Гайдай ніби розгубився. Ні, звичайно, він знімав до останнього набоя. «Приватний детектив, або Операція «Кооперація» (1989), «На Дерибасівській хороша погода...» (1992) — ні, не творчі невдачі. Просто, здається, видатний комедіограф не зумів співвіднести себе з часом, у якому гумор перестав бути цінністю.
Подейкують, генія зовсім не обов’язково любити. Однак той, чиї твори обожнюють усі, безумовно, геній.
