Старі будівлі Львова раз у раз дарують львів’янам прикрі сюрпризи: то уламок балкона падає на голову перехожому, то стіни сиплються. Нерідко пам’ятки архітектури нищить не лише невблаганний час, а й людська рука.

Заходжу в салон мод «НТОН», щоб вибрати собі вбрання, і за якусь мить — гуркіт. Ураз завили автомобілі: спрацювала сигналізація. Працівники салону визирнули на вулицю і почали передавати телефоном оперативну інформацію: від стіни відвалився шмат штукатурки, поруйнував вивіску, камінці потрапили на автомобілі, що стояли під вікнами. На щастя, ніхто не потерпів. Я подякувала ангелові-хоронителеві за те, що залишилася неушкодженою. Та з приміщення вже не виходила, а про всяк випадок прожогом вилітала...
І немає гарантій, що схожі пригоди не стануть звичним явищем у місті, центральну частину якого занесено до списків світової спадщини ЮНЕСКО. Протягом минулого року на збереження архітектурних пам’яток із державного бюджету надійшло лише 227 тисяч грн. Коштів міського бюджету вистачило, щоб підтримати десять із понад трьох тисяч. А поки що Львів «відновлюють» правдами і неправдами власники крамниць і барів, які задля комерційних цілей нерідко руйнують старі фасади.
Протягом 2003 року плановано створити уповноважений орган охорони культурної спадщини у Львівській області, який здійснюватиме державне управління в цій галузі.
 
Львів.