28 діб (!) у середньому простояв без роботи в минулому виробничому сезоні кожен цукрозавод на Вінниччині. Таких втрат, як торік, в історії «цукрового Донбасу» ще не було: з буряків, що залишилися під снігом, за підрахунками фахівців, можна було зварити ще принаймні 60 тисяч тонн солодких кристалів.
Сподівання змив «вселенський потоп»
Починаючи з 9 вересня минулого року, в самий розпал копання буряків, і до початку листопада небо не переставало дощити. «Вселенський потоп тривав менше часу, ніж лило над нашими полями, — не без іронії в голосі зауважив виконавчий директор асоціації «Поділляцукор» Леонід Козодой. — Більш ніж піврічна норма опадів випала протягом цих двох неповних місяців».
Роками випробувана тактика — починати копання і завезення коренів із площ, розташованих чимдалі від заводу — цього разу не виправдала себе. Особливо на тих підприємствах, де частину сировини закупили в сусідніх областях. Здалеку привезли, понісши при цьому немалі затрати, а те, що було під боком, залишилося в землі. Найбільше тут не поталанило Уладівському цукрозаводу: в Хмельницькій області буряків набрали, а зі своїми дати ради не зуміли. Загалом на цукроварнях переробили 2 мільйони тонн коренів, тоді як вирощено, за підрахунками спеціалістів, 2,6—2,7 мільйона тонн цукрових буряків. Частина врожаю згнила, решта опинилася під снігом.
Яке насіння...
Приблизно на 40% бурякових площ поклали у грунт насіння, м’яко кажучи, сумнівної якості. Ці дані мають у своєму розпорядженні фахівці асоціації «Поділляцукор». Найчастіше такий посівний матеріал потрапляє в область із сусідньої Молдови. Дивно, адже сусіди з-за Дністра ніколи не славилися буряківництвом: ця галузь у них не посідає провідних позицій. Попри все там зуміли поставити насіннєвий бізнес на широку ногу. Обізнані люди уточнюють: насіння буряків у Молдові не вирощують, його закуповують... у нас. Доводять до певних кондицій і везуть у зворотному напрямку. Часто-густо контрабандним шляхом, щоб не сплачувати мито.
На території області також з’явилося декілька приватних підприємств з переробки насіння цукристих. У них воно теж дешеве. Тому й беруть його окремі керівники сільгосппідприємств. Декого з них, кажуть, ще й заохочують до цього преміальними. Нічого дивуватися низькій якості вирощених коренів. Перевірено: якщо посіяти насінням не першої репродукції, цукристість знижується на 1,5 % (!).
Проблема насіння, вважає Л. Козодой, загальнодержавна. Леонід Кирилович називає злочинним факти, коли недобросовісні керівники свідомо закуповують насіння низької якості і при цьому не несуть жодної відповідальності за завдані в результаті збитки. Практика минулих років, коли тільки завод забезпечував виробника сировини насінням, була набагато ефективніша: по-перше, підприємство відбирало завжди насіння найкращих кондицій, бо в перспективі мало від цього більше цукру; по-друге, вигідно було й господарству, бо насіння зазвичай передавали у вигляді товарного кредиту. Чому б нині не повернутися до старої схеми?
Цукрозаводи без бою не здаються
24 цукроварні із 35 уцілілих працювали на переробці сировини. На трьох заводах — Ялтушківському, Чечельницькому і Гніванському вже поставлено хрест. Трудівники названих цукроварень, як то кажуть, грудьми стояли, захищаючи своїх «годувальників». Та сили були нерівні. У Чечельнику, для прикладу, щойно новий власник давав вказівку розукомплектовувати обладнання, вмикали заводський гудок. Це був своєрідний сигнал тривоги: робітники збігалися на територію і перешкоджали «різати» підприємство. Вдавалося їм це, щоправда, до пори до часу. Одного разу хазяїн приїхав у супроводі... омоновців. Названий завод власник придбав за один мільйон гривень. Від продажу на металолом обладнання отримав п’ять мільйонів. Річ у тім, пояснили в асоціації, що на заводі незадовго до цього провели технічну реконструкцію, обновили обладнання. Скажімо, чого лише варті п’ять діючих буртоукладальних машин, кожна з яких була оцінена майже у 800 тисяч гривень.
Приватизація цукроварень — то окрема тема розмови. Предметом для перевірок правоохоронних органів могли б стати, приміром, такі факти, скажімо, як продаж контрольного пакета акцій одного з цих підприємств за д-у-у-же великі гроші — 14-тисяч гривень. Спеціалісти в один голос твердять: процес приватизації цукрозаводів пройшов на шкоду колективам і державі. Зиск з того в більшості випадків мають окремі власники.
— Навіщо пускати під ніж добре оснащене працююче підприємство, мені особисто важко зрозуміти, — продовжує розмову виконавчий директор асоціації «Поділляцукор» Л. Козодой. — Разом із фахівцями ми не раз обговорювали цю проблему і маємо конкретну пропозицію. Чому б державі не взяти бодай одну з таких цукроварень у свою власність, скажімо, в особі нашої асоціації? Не секрет, що багато наших спеціалістів після скорочення залишилися без роботи і охоче знову зайнялися б звичною справою. Пішовши на такий крок, можна було б порівняти роботу на підприємстві з державною і приватною формою власності. Головне — зберегли б саме підприємство і колектив.
Тим часом зростання роздрібної ціни на цукор, за прогнозами спеціалістів галузі, навряд чи можна очікувати. Нині на ринках обласного центру один кілограм солодкого піску коштує 2,4—2,5 гривні. Вітчизняний цукор не подорожчає з однієї причини: окремі цукрозаводи зараз активно переробляють привезений з-за трьох морів цукор-сирець. Офіційна статистика стверджує, що маємо його не більше 300 тисяч тонн. Насправді, за підрахунками фахівців, ця цифра вища принаймні у півтора-два рази. Продаватимуть здебільшого, як і раніше, тростинний цукор на наших ринках, у Вінниці — також.
Вінницька область.
