Сьогодні Анатолію Мокренку — 70
Анатолій Мокренко — це спогад про моє київське дитинство кінця 60-х, коли приймачі живилися лише справжніми голосами. Баритон Анатолія Юрійовича знав весь колишній Союз. Соліст столичного театру опери та балету з 1968 року, згодом став його директором. Народний артист (1976), лауреат Шевченківської премії (1979), виконавець багатьох провідних оперних партій та пісень свого часу.
Анатолій Мокренко — це незабутні для журналіста сторінки спілкування, після якого легко і світло на душі. Це — книжка мемуарів з автографом у подарунок, яку на одному подиху проковтнула у поїзді: сходинки становлення хлопця з Сумщини, його міста і люди, подорожні нотатки оперного соліста, який співав на кращих сценах світу.
Анатолій Мокренко — це головний оперний театр країни. Кілька років тому Анатолій Юрійович залишив директорське крісло. І в Національній опері стало якось порожньо. Його кабінет був схожий на затишну житлову кімнату. Свою привітну секретарку Анатолій Мокренко називав «моя помічниця». Завжди поважав право співрозмовника на репліку, уважно слухав і, як східний мудрець, не був категоричний в судженнях. Недарма мої колеги шанують благородного та інтелігентного Анатолія Юрійовича.
Коли істинне мистецтво віддаляється від нас відстанню років, стає невимовно сумно. Анатолію Юрійовичу, будьте з нами довго-довго, щоб нам було на кого рівнятись.
