У січні 1937 року народився Євген Гуцало. Дивовижний письменник: за його творами, не маючи під рукою жодних інших книжок, можна отримати уявлення про особливості українського літературного процесу від 60-х до початку 90-х років. Бо у Гуцала було все: чудова лірична проза («Запах кропу»), сільська і воєнна тема, спроби неореалізму («Сільські вчителі»), філософські вірші, химерні романи («Позичений чоловік»), дитячі твори й навіть крута публіцистика («Ментальність орди»). Не оминули його й заборони. Йому не було ще й тридцяти, коли написав повість «Мертва зона». Захоплені колеги висунули повість на Шевченківську премію. І тут «Мертву зону» передрукував журнал «Сучасність», у ті часи емігрантський. Відтоді жодна Гуцалова книжка не затримувалась у цензурі менш як на місяць. Сам Гуцало казав: «Книга — завжди дзеркало». Те дзеркало уявляється зробленим з потьмянілого срібла. В нього не соромно зазирнути й нині, коли Гуцала вже нема, він пішов від нас на 58-му році життя.