Хокей. У попередньому числі нашої газети ми писали, що юніорська збірна України (U-20) під орудою надійних у минулому оборонців київського «Сокола», а нині знаних наставників хокейної юні Сергія Лубніна та Анатолія Доніки, гідно виступила на чемпіонаті світу в Алмати (Казахстан).
Українці з п’яти поєдинків виграли чотири, а з господарями — казахами — зіграли внічию (3:3). Хоча за шість хвилин до фінальної сирени наша збірна вела перед — 3:1. Проте арбітри «майстерно» довели справу до потрібного результату і позбавили наших хлопців законного виграшу.
Важко було повірити, що все закінчиться справедливо. Але юнацький максималізм і бажання діяти безкомпромісно перевернули все з ніг на голову. Амбітні та добре вишколені японці переграли господарів (6:2) і відтіснили їх на третє місце. А перше справедливо дісталося збірній України, яка в наступному сезоні виступатиме у вищому дивізіоні.
Не варто, либонь, розповідати про казкові умови, створені для підготовки хокейної зміни в Японії, Франції, Італії і навіть Хорватії. Наша юнь лише мріє про таке життя. Та попри все грає гідно. Багато з наших, незважаючи на юний вік, як уже було зазначено, виступають у зарубіжних клубах. Воістину немає переводу козацькому роду. Свідчення цього — виступ нашої юніорської збірної в Казахстані.
А ще це відповідь тим чиновним панам, які відносять хокей до непріоритетних видів спорту. Треба було їм завітати до столичного Палацу спорту, коли там у грудні минулого року відбувався європейський турнір національних збірних «Європейський хокейний виклик». Яблуку не було де впасти. Отож дуже сумніваюся, що вони здолали б міліцейське оточення. І нехай усвідомлять недоброзичливці, що цю віддану й непідробну любов українців до хокею нікому не заборонити. Шкода лише, що втрачаємо час...
