Два роки тому мешканець селища Приютівки Женя Щерба був звичайним першокласником, жвавим і життєрадісним. Але якось поскаржився: «Тату, болять руки і у спині!» Батько Павло — водій бензовоза у новоствореному селянському господарстві «Ранкове» — узяв вихідний і повіз малого до лікарні. Спочатку він навіть не зрозумів, чому лікар відвертає очі, називаючи діагноз: гострий лімфаобласний лейкоз, перший гострий період. Неймовірної ваги тягар ліг на батьківські плечі. У них із Євгенком немає матусі, яка давно покинула їх з якихось поважних власних міркувань. Відтоді хлопці будують своє життя удвох, по-чоловічому просто і невибагливо.
Гроші для Євгенка першого разу збирали всім селом, допомогли агрофірма, рідні і знайомі, навіть школярі. Наступний курс лікування через півроку коштував уже півтори тисячі гривень — сума для мешканців реформованого села нереальна. Власні ресурси Щерби витратили відразу — все, що було, пішло за медикаменти, і живуть вони у чужій найманій хаті. Але лікувати дитину треба, і тоді батько взяв сина за руку і поїхав до райцентру. В Олександрії він заходив до сяючих євроофісів, до державних установ, і, залишивши малого у приймальні, просив господарів кабінетів знайти хвилину для розмови — просив допомоги. Наш дедалі жорстокіший світ усе-таки не без добрих людей. За участю районної влади, облдержадміністрації, місцевих бізнесменів та звичайних селян і городян необхідну суму було зібрано. Хто не міг допомогти грошима, здав кров для переливання.
Лікування за київськими методиками в Кіровоградській обласній дитячій лікарні дало непоганий результат, хлопчику покращало. Восени він пішов у третій клас, але хвороба далася взнаки знову: «Тату, болить!» Знову лікарня... Медики взяли пункцію, дослідження показало, що у кістковому мозку почали розмножуватися вироджені клітини. Призначили десять курсів хіміотерапії протягом року. Батько звично отримав список необхідних препаратів, почитав — і руки опустилися. Однієї тільки ласпарогінази потрібно шість ампул, а кожна коштує 160 грн. Перший етап лікування «потягнув» на 3000 грн. Їх вдалося таки назбирати, за що Павло Васильович не втомлюється дякувати своїм землякам із села, міста та обласного центру.
Поки дев’ятирічний Євгенко цілодобово лежав під крапельницями в Кіровограді, у Щерби-старшого була гаряча пора. На розмоклих від дощів полях «Ранкове» рятувало врожай буряків та кукурудзи. Павло Васильович, у міру потреби пересідаючи з бензовоза на КамАЗ, днював і ночував на роботі. Машини провалювалися в багнюку по колісні диски, «сідали» на мости, і Павло бився зі стихією, бо в «Ранковому» він на доброму рахунку, на нього покладаються, і йому, у свою чергу, допомагають лікувати дитину. Впоравшися нарешті з урожаєм, він попрямував до редакції місцевої газети, щоб з її сторінок подякувати бізнесменам-спонсорам, Червоному Хресту і донорам-селянам за те, що синові стало краще...
Одного разу зустрів Євгена з батьком на міській вулиці. Малий тримав татуся за руку і, дивлячись на нього знизу вгору, щось говорив. Батько серйозно вислуховував, відповідав. На розі вулиць вони зупинилися і трохи постояли — певно, малий швидко втомився. Потім, так само тримаючись за руки, дружно рушили далі. «Боже, вони ж лише удвох на світі», — подумалося тоді. Сьогодні, коли їхній історії майже два роки, зрозуміло, що це не так. З ними рідні Павла, керівники його та сусідньої агрофірми, колеги, сусіди і мешканці навколишніх сел, представники влади, учора зовсім незнайомі підприємці... Навколо них велика країна, яка не має права покинути напризволяще свого маленького громадянина з селища під теплою назвою Приютівка. І батько вірить, що його сина вилікують, каже, що у сусідній Протопопівці один хлопець так само хворів, і, як кажуть, переріс, видужав...
Завтра на наступний курс терапії знову будуть потрібні гроші. Павло вкотре піде по тому самому колу — по друзях, знайомих і незнайомих, заможних земляках. Ховаючи червоні від свого болю очі, він розповідатиме про своє лихо. У нього тяжкохвора дитина, і своїми силами він уже не може їй допомогти. Не всі, до кого батько Павло звертається, розуміють його, і він не ображається, просто йде. У нього смертельно хвора дитина, але поки що він не один, хто хоче їй допомогти.
Переказати пожертвування на лікування Жені Щерби можна на рахунок № 109389 в Олександрійській філії Ощадбанку № 3070 (МФО 323806, код 02761559, р/р 29091906) на ім’я Щерби Павла Васильовича.
