Не маєш роботи — створюй власну справу

Схоже, ми виходимо-таки на дорогу подолання бідності в столиці нашої держави. Ми не про ту бідність, коли людина не хоче нічого робити, а гроші одержувати. Минулося, коли і справжній трудяга, і п’яничка одержували часто-густо однакову зарплату.

Ми про бідність у нових умовах життя, коли гроші на землі не валяються, їх, як відомо, треба заробити.

А складається вона, ця сучасна бідність, з двох, як правило, частин: або людина не має роботи, або вона з різних причин не може працювати. Про третю, коли працівнику місяцями не платять за його працю, мови не було: у столиці давно вже не знайти бюджетника, якому б завинила держава, а в данім разі — місто. Кілька років тому позиція міського голови «не одержують робітники — не має права на зарплату і директор» спрацювала: сьогодні міські служби пильно стежать, щоб десь на заводі, в конструкторському бюро чи на будівництві не трапилося жодного рецидиву боргів у зарплаті.

Як сказала у співдоповіді начальник головного управління праці та зайнятості Тетяна Кисільова, дедалі радісніша інформація надходить з місць і про закриття ще одного джерела бідності — безробіття. Сьогодні, повідомила вона, у столиці чітко проглядається в цій справі позитивний баланс: нинішнього року на роботу прийнято більше людей, ніж звільнено. Говорячи мовою статистики, у Києві зараз фактично нульовий рівень безробіття. А прийнято більше, ніж звільнили, тому, що кількість робочих місць у столиці день у день зростає — оживають фабрики і заводи, відкриваються нові лікарні, школи, вищі навчальні заклади. У нас уже з’явився дефіцит учителя, робітника, не вистачає водіїв пасажирського транспорту. Причому, як сказав Олександр Омельченко, ми не ділимо людей на своїх і чужих. У Києві одержують роботу десятки тисяч приїжджих — навіть з далеких міст України.

Не заплющують очі батьки міста і на таку форму безробіття, як прихована. Так, ми знаємо, прозвучало на нараді, що є ще люди, які нібито працюють, а підприємство простоює.

Отут керівництво столиці веде чітку й послідовну політику, щоб таких підприємств не було. Там, де раніше приватизований об’єкт роками не може або не хоче запрацювати, місто, незважаючи на непопулярність таких кроків, забирає його на певний час, як на санацію, — під свою юрисдикцію, допомагаючи колективу коштами та замовленнями. Якщо є інші причини банкрутства, їх детально вивчають і або перекваліфіковують у подальшому підприємство, або, в рідкісних випадках, закривають, даючи змогу використовувати землю й виробничі площі більш кмітливим господарям. Головне, щоб не страждали робітники, інженери та їхні сім’ї.

Прозвучала й така цікава цифра. Тільки протягом нинішнього року 9000 колишнім безробітним місто запропонувало відкрити власну справу, власний бізнес. Причому, причетні до цього управління не тільки надали ідею відкриття власного бізнесу молодим людям, а й підучили їх, посприяли у реєстрації, допомогли одержати пільгові кредити для вдалого старту.

Дехто може сказати: добре, місто допомогло тому чи іншому спеціалісту чи навіть випускникові школи влаштуванням. Але ж коли там платять копійки, то це ще не вихід з бідності.

Так от: у столиці нині середня місячна заробітна плата 619 гривень. Це в 1,7 разу більше, ніж по Україні. Погодьтеся, на такі гроші уже можна жити.

Ну, а там, де багатодітна сім’я — це вже особлива категорія бідних, на яку з усією потужністю працює загальноміська програма «Турбота», що базується, в свою чергу, на міському бюджеті, —розроблена ціла низка матеріальної підтримки. Це й доплати матерям, які виховують дітей і тимчасово не працюють, і дотації дітям-сиротам, інвалідам, особам з обмеженими фізичними можливостями, і багато інших. Нині на обліку в органах соціального захисту населення перебуває 16837 сімей з дітьми, з них 8264 — малозабезпечені сім’ї, яким з початку року виплачена допомога на суму 4,7 мільйона гривень.

Друга за ризиком бідності категорія — сім’ї, що складаються виключно з пенсіонерів, які втратили навіть залишкову працездатність. Пенсії? А хто на них може реально триматися?

Ось у цих умовах невідповідності вартості реального життя та рівня доходів соціально вразливих верств населення і шукають відповідні служби міста, як так зробити, щоб жодна людина в Києві не опинилася за межею бідності.

Одним з найголовніших важелів допомоги бідним людям є різні форми адресної допомоги, сконцентровані в загальноміській програмі «Турбота», сказав доповідач — начальник головного управління соціального захисту населення Сергій Бичков. Кілька років тому вона починалася з кількох мільйонів гривень. А вже нинішнього року міський бюджет виділив для неї 122 мільйони.

З початку 2002 року одноразова щомісячна адресна матеріальна допомога надавалася: одиноким матерям; інвалідам для оплати житлово-комунальних послуг та абонементської плати за користування телефоном; малозабезпеченим багатодітним сім’ям на придбання продуктів харчування; тим, хто доглядає за інвалідами, або престарілим, яким виповнилося понад 80 років; сім’ям загиблих у Афганістані, і щоквартальна адресна допомога малозабезпеченим сім’ям, які виховують чотирьох і більше дітей.

А крім цього, надавалася помітна матеріальна допомога до різних свят — Водохрещі, Дня захисника Вітчизни, 8 Березня, Трійці, Дня Перемоги, Дня незалежності, Міжнародного дня престарілих та інших.

Як бачите, список великий. А ще сюди можна додати спеціалізоване обслуговування вдома інвалідів з психічними захворюваннями, бюджетне утримання різних центрів, будинків, безплатне харчування, залучені позабюджетні кошти для придбання одягу дітям та престарілим і багато іншого.

Словом, у Києві дбають про людину, і це видно, як кажуть, неозброєним оком.

Однак на нараді, поряд з пропозиціями про нові форми роботи з подолання бідності, прозвучало немало й критики. Невдоволення окремими аспектами діяльності управлінь, які звітували, висловив міський голова, який дав відповідні протокольні доручення службам та управлінням міської державної адміністрації.