Від «перевиробництва» до дефіциту — один крок

Серед фаворитів сезону, звісно, ВАТ «Пальмірацукор», яке в Золотоніському районі на Черкащині опікує потужна Агропромислова асоціація «Група компаній «Укррос». Тут ще торік обновили обладнання станції фільтрації соку, автоматизували технологічні процеси у кристалізаційному та мийному відділеннях бурякоцеху, встановили додаткові ваги для свіжого жому тощо. Це дало змогу  заощаджувати 0,5 відсотка умовного палива до маси буряків, які надходили в переробку.

Цього року реконструювали випарну станцію і   встановили три сучасні вакуум-апарати виробництва Данії. Отже, до початку сезону цукроваріння підійшли, як-то кажуть, у всеозброєнні. Якість цукру Пальмірського заводу навіть краща, ніж того вимагає Держстандарт. Однак очікуваних 350 тисяч тонн цукрових буряків тут не перероблять, незважаючи на колосальні інвестиції в зони бурякосіяння. (За попередніми підрахунками, в господарства, які мають партнерські стосунки з цукрозаводами асоціації і працюють на орендованій землі, цього року інвестовано майже 5 мільйонів доларів. Для порівняння: минулого сезону в зони бурякосіяння своїх заводів асоціація вклала 2 мільйони доларів). Причина — низька якість буряків нового врожаю. Буряки, які надходять на Пальмірський цукрозавод, містять цукру на 3—4 відсотки менше, ніж було торік. Таку мізерну цукристість сировини керівники заводу пояснюють церкоспорозом — хворобою, яка вражає посіви через несприятливі погодні умови. Вихід цукру із солодких коренів досяг критичної межі у 10—11 відсотків.

Ситуація на Пальмірському цукрозаводі — нетипова для більшості підприємств галузі. Голова Національної асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук відзначав, що половина цукру, виробленого з буряків нового врожаю, не відповідає стандартам — в Україні вже на кінець вересня переорали до 60 тисяч гектарів посівів. Вісті з цукрових полів примушували Мінагрополітики корегувати свої прогнози. Квота «А», призначена для внутрішнього споживання, буде виконана, щонайбільше на 1,35 мільйона тонн цукру, замість 1,85 очікуваних. Принаймні це стверджують члени Агропромислової асоціації «Група компаній «Укррос».

Ще один член асоціації — ВАТ «Чортківський цукровий завод» на Тернопіллі — чи не найефективніший цукровар України. Потужності Чортківського цукрозаводу дають змогу переробляти 7 тисяч тонн цукрових буряків на добу. Після реконструкції теплосилового господарства заводу витрати умовного палива не перевищують 3,5 відсотка, тоді як по галузі цей показник дорівнює 7 відсоткам. Завод не перший рік доводить ефективність схеми пільгового кредитування сільськогосподарського виробництва під орудою ефективного власника — агропромислової асоціації. Усе, як на Пальмірському цукрозаводі: одержують кредити під заставу свого майна, інвестують виробництво сировини, забезпечують її збирання та переробку, повертають кредити після реалізації кінцевої продукції.

Цукрозавод надає сільгоспвиробникам насіння, пальне, міндобрива, засоби захисту рослин, техніку для обробітку землі і посівів, інші ресурси. Одне слово, справу веде спільно з господарствами. Мало того, у союзниках чортківських цукроварів давно ходить одноосібник, якому завод завжди йде назустріч у питаннях матеріального та транспортного забезпечення. Саме для одноосібників тут відкрито п’ять окремих бурякоприймальних комплексів з усім необхідним обладнанням, в тому числі з лабораторними лініями для визначення цукристості. Усе б добре, якби на кожну розумну схему, не чатувала на ринку цукру принаймні одна адміністративна проблема.

У листопаді уряд має на меті розподілити між заводами квоту на виробництво цукру для внутрішнього споживання. Пролунають чергові обіцянки прибутків і стабільності цін на внутрішньому ринку. Так було і дотепер, проте на практиці виявилося, що, закон про цукор, який встановлює фіксовану мінімальну ціну однієї тонни цукру на рівні 2370 гривень, так і не запрацював. Хоч як прикро — через перевищення пропозиції солодких кристалів над попитом (окрім лічених днів у другій половині серпня та на початку вересня н. р.) і контрабанду, яка обвалювала ринок. Куці бюджетні доходи унеможливили впровадження механізму заставних цін на цукор. А мізерні обсяги централізованої його закупівлі (на виконання указу Президента «Про додаткові заходи з вирішення соціальних проблем на селі і з подальшого розвитку аграрного сектору економіки») розвіяли останні сумніви у тому, що держава спроможна регулювати попит і пропозицію шляхом створення інтервенційного фонду.

Ми, на жаль, продовжуємо боротися не з причинами хвороби, а її наслідками. Тому й ціни виробників корегують не державні законотворчі акти, а масові пропозиції дешевого давальницького або контрабандного цукру.

Не солодко, а гірко. Від недолугої торгівлі втрачено прибутки цукрозаводів. Через це господарства в серпні не змогли запобігти зараженню бурякових плантацій — не було грошей; це також унеможливило бодай якісь інвестиції у господарства, котрі здають на переробку цукрові буряки. Саме хронічна нестача повноцінного фінансування не дала змоги багатьом відновити потужності ще до початку сезону цукроваріння. Національна асоціація виробників цукру, жаліючись на вироблений технічний ресурс галузі, відзначала, що упродовж 1986—1990 років основні фонди цукрозаводів постаріли на 51 процент, а вже наприкінці 2001 року — на 70. Не переробили очікуваних обсягів буряків, не виробили достатньої кількості цукру за обіцяними цінами, отже — не сплатили державі належної суми податків, не віддали вчасно кредити.

Від початку сезону цукроваріння ціни на цукор, за словами віце-прем’єр-міністра Леоніда Козаченка, вже знизилися на 10 відсотків. Унаслідок теперішньої надмірної пропозиції солодких кристалів на ринку вони впадуть ще на 5—7 до кінця року. Тож про реальні збитки цукрозаводів говорити ще рано. Зате, послухавши віце-прем’єра, виробники запропонували урядові знизити рівень мінімальної ціни на цукор до 2 тисяч гривень за тонну, а заразом — сплатити податки замість грошей цукром (обсягом приблизно 200 тисяч тонн). За словами голови Державного департаменту продовольства Міністерства агропромислової політики Юрія Жихарєва, це дало б можливість не лише активізувати централізовану закупівлю цукру (ще одна проблема), а й знизити обсяг внутрішньої пропозиції. Пенсійний фонд згоден. Податківці — у роздумах.

Думати нікому з нас не зайве. Україна сьогодні не імпортує цукор. Завезення його з оплатою ввізного мита у 300 євро за тонну робить збитковим легальний імпорт. Нагадаю, що упродовж 2001—2002 років Україна вилучила цукор з переліку товарів, які завозилися з Росії, Білорусі та Молдови в режимі вільної торгівлі і були першопричиною цінових негараздів на ринку. Це добре, якби такий захист інтересів вітчизняного виробника став правилом. Але цукор як надходив на ринок контрабандним шляхом, так і продовжує надходити. Нині переробляють контрабандний цукровий сироп на Володимир-Волинському, Котовському і Заплазькому цукрозаводах. Усе минуще, тільки невігластво — вічне. Бо як ще розцінити згоду Міністерства аграрної політики запровадити щорічну квоту на імпорт цукру-сирцю обсягом у 200 тисяч тонн, аби прискорити вступ України до Всесвітньої торговельної організації. На думку Міністра аграрної політики Сергія Рижука, квота у 200—260 тисяч тонн — це не той предмет важких переговорів, який може завадити вступу до ВТО. А що скажуть з цього приводу цукрозаводи України?

Асоціація «Харківцукор» поінформувала про це Кабінет Міністрів. На її думку, запровадження постійної квоти на імпорт цукру-сирцю негативно позначиться на цукровій галузі, не сприятиме вирощуванню цукрових буряків. Це — делікатно кажучи. Відкривши кордони для цукру-сирцю (зі сплатою мита у 2 відсотки і поступовим збільшенням імпортної квоти до 350 тисяч тонн), Україна фактично поставить хрест на традиційній технології виробництва цукру — з буряку. І задовольнить вимогу країн—членів робочої групи Австралії, Бразилії, Куби, Індії та Аргентини, яким, власне, цього і треба. Галузь матиме банкрутів, вищеназвані країни — вільний ринок, а споживач — тростинний сурогат цукру.