У макроекономічному прогнозі Кабінету Міністрів до 2006 року, оприлюдненому в середу у рамках проекту програми соціально-економічного розвитку країни, — неабияка інтрига. Підприємці взяли його до відома, бо вважати за дороговказ навіть середньоарифметичне від сценаріїв розвитку вітчизняної економіки, які прив’язані до законодавчого процесу, означало б легковажити — парламент ще не завершив структуризації.
Один мій знайомий фінансист, щойно йдеться про макроекономічні прогнози, каже: «З валовим внутрішнім продуктом на базар не підеш...»
Це правда. Однак валовий внутрішній продукт є одночасно і загальнодержавною авоською, і вседержавним ринком послуг. Інакше кажучи, це — пропозиція суспільства, яка задовольняє на сьогодні споживчий попит. Тому так багато важать реальні розміри валового внутрішнього продукту. Якщо зберегти, скажімо, серпневий темп його номінального приросту у три з гаком мільярда гривень, то ВВП може сягнути 230 мільярдів гривень. Це знівелює прихований дефіцит бюджету і зменшить масштаби секвестру — вимушеного скорочення соціально важливих видатків. От і виходить, що без пристойного ВВП на базарі взагалі робити нема чого.
Ще більшої ваги набуває макроекономічний прогноз. У ньому уряд фактично визнає інерційний розвиток економіки, який вже унеможливлює зростання валового внутрішнього продукту колишніми темпами. Він прогнозує навіть у базовому (оптимістичному) сценарії в 2002 році вже не 6 відсотків приросту ВВП, а 4,8. До цього вочевидь схиляє надміру низький приріст основного капіталу в економіку. Як не згадати, що за попереднього уряду, який очолював Віктор Ющенко, темпи зростання інвестицій в основний капітал випереджали темпи зростання ВВП, що свідчило про інвестиційний поступ.
Наразі маємо істотне скорочення інвестицій у машинобудування металургійну та інші галузі... і відчуття інерційного самоїдства. Зрештою, невтішні підрахунки: одержати бажані шість відсотків зростання ВВП, а точніше — додаткові кошти для зменшення масштабів секвестру — можна, тільки забезпечуючи щомісячний його приріст у вісім відсотків, але то означало б стрибнути вище голови.
Міністр економіки та з питань європейської інтеграції Олександр Шлапак, коментуючи макропрогноз, мало скидався на оптиміста. Його можна зрозуміти, бо подальше зростання валового внутрішнього продукту (за базовим сценарієм — до семи відсотків у 2006 році) можливе лише завдяки втіленню в життя довгого переліку законодавчих ініціатив Кабінету Міністрів. Передусім — податкових та пенсійних. І лише в тому разі, попереджає міністр, якщо відповідні закони наберуть чинності не пізніше 1 січня 2004 року. Запізнення на рік загрожує валовим продуктом, який законсервує фіскальний тиск на економіку і низький життєвий рівень — для народу. А про цей рівень можна судити з мінімальної заробітної плати у 165 гривень або прожиткового мінімуму — у 342 гривні 38 копійок. Задекларована в макроекономічному прогнозі динаміка зростання заробітної плати до 2006 року включно свідчить про те, що купівельна спроможність населення ще довго залежатиме від доходів, одержаних у неофіційному секторі економіки. І значно поступатиметься купівельній спроможності інших представників ближнього зарубіжжя.
Ще хтозна, як успішно уряд подолає наслідки оптової інфляції, накопиченої цього року у промисловості. На думку керівника групи радників Нацбанку Валерія Литвицького, можливі два сценарії — або зростання роздрібних цін на споживчому ринку, або рецесія. Для держслужбовців, котрі потребували цього тижня словникової підтримки, нагадаю, що рецесія від лат. — «падіння». Тобто вона означає зовсім протилежне макроекономічним прогнозам уряду.
Попри все, нинішній макроекономічний прогноз вже позбавлений романтичного флеру, як це було ще на початку року. У багатьох очікуваннях уряду простежується розуміння того, що інерційний розвиток заперечує будь-яке стрімке прискорення, за інвестиції треба боротися не на словах, а на ділі.
