У Києві успішно пройшов показ фільму-призера гран-прі XІІІ відкритого російського кінофестивалю «Кінотавр». Патроном події — а крім перегляду «Коханця» у Кінопалаці було ще й живе спілкування зі знаменитостями російського кінематографа Олегом Янковським, Марком Рудінштейном, Валерієм Тодоровським, представниками знімальної групи фільму, — був Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні, спеціальний представник Президента Російської Федерації з розвитку торгово-економічних відносин з Україною Віктор Степанович Черномирдін.
Скориставшись нагодою, кореспондент поставила російським гостям одне-єдине запитання: що саме для них — людей, котрі, здавалося б, не потребують особливої підтримки, означає таке опікування? Адже не секрет, що під патронатом пересічні громадяни розуміють передусім гроші. І міркують приблизно так: є за що сусідам завойовувати наш культурний простір, от вони й стараються...
Олег ЯНКОВСЬКИЙ, народний артист СРСР, президент «Кінотавра»:
— Без зайвого пафосу хочу розповісти один епізод з історії «Кінотавра» саме коли Віктор Степанович був прем’єр-міністром. Буквально напередодні відкриття нашого фестивалю трапився цілковитий крах — підвели спонсори! На вечорі на честь ювілею Ростроповича, де я був присутній, у відчаї хапаю за рукав Віктора Степановича. Він дивується, чого це я такий блідий. Кажу, завтра летіти до Сочі, а грошей не маємо... Без паузи, без з’ясування прем’єр запитує: скільки треба? Я мнуся, але у відповідь на прямий погляд називаю дуже й дуже чималу суму. І, уявіть, за день ці кошти було переказано. Такий момент вчасно простягнутої руки ніколи не забудеш! То була не просто допомога прем’єр-міністра організаторам фестивалю. Відгукнулася передусім небайдужа, духовно чуйна людина і допомогла загальному поступові вітчизняної культури. Те, що він робить нині у плані обміну культур двох наших країн, ні рублями, ні гривнями не виміряти. Знаєте, свого часу я зробив одну зі своїх найкращих робіт у картині Романа Балаяна «Польоти у сні і наяву». А скільки моїх колег, українських акторів, успішно працювали і працюють у Росії! Якщо італієць знімається у Франції, а француз в Італії, нічого поганого в тому немає, ніхто не тицяє пальцем і не каже акторові, що він входить до якогось політичного угруповання. Це ж цілковита нісенітниця! Тому я охоче приїхав на прем’єру своєї, якщо чесно, дорогої картини «Коханець» і радий, що першими її побачать українські глядачі. Спільно з Віктором Степановичем вибудовуємо і зміцнюємо місток духовного спілкування, який давно і добре слугував усім нам.
Марк РУДІНШТЕЙН, президент групи компаній «Кінотавр»:
— Хоч у нашій, хоч у вашій країні, дуже важливо, щоб уряд дивився у бік власної культури. Коли президент або прем’єр-міністр оголошують про те, що патронують те чи інше явище культури, вони не дають гроші, а повідомляють про пріоритети державної політики. Патронат я нині трактував би як негласне звернення можновладців безпосередньо до майновитих: хлопці, заробили гроші через нашу дурість, тепер поверніть їх у культуру, створіть робочі місця. По суті, патронат — це лобіювання того чи іншого явища в культурі, медицині, книговиданні... Частіше б президенти, прем’єр-міністри вимовляли це слово. Воно — своєрідний пароль, який означає: я дивлюся в цей бік, підтримайте!
Цікаво, що підтримала показ фільму «Коханець» торгова марка «Олімп». Виконавчий директор цієї донецької корпорації Юлія Самойлова так пояснила увагу саме до російських кінематографістів: хай вони демонструють свої досягнення, а на їхньому прикладі відродиться й наша кінематографія. І наголосила, що у нас чудові традиції Довженка, Миколайчука... Шкода, що із сучасних режисерів або кінодіячів ніхто не звертався з пропозицією разом попрацювати в цьому напрямі, хоча корпорація «Олімп» аж ніяк не замикається на виробничих питаннях і активно спонсорує численні цікаві починання й в Україні.
Особливу подяку за успіх «Коханця» режисер картини Валерій Тодоровський висловлював українському операторові Сергію Михальчуку. Саме за цю роботу Михальчука було відзначено як найкращого оператора на престижному кінофестивалі у Сан-Себастьяно. В активі Михальчука фільм «Мамай», знятий у нас на батьківщині. Але тут поки що не знайшли грошей на роздрукування стрічки. Невідомо, коли побачать і чи побачать взагалі українські глядачі результати роботи талановитого оператора ще у чотирьох проектах, здійснених уже поза межами України. Відомо інше. Без роботи він не залишиться.
А ми власними талантами так і пишатимемося «з боку», до хрипоти з’ясовуючи, під чиїм саме патронатом вони проявилися й розквітли, кому і які принесли дивіденди.
Київ.
