Київ
Пам’ятаєте Немолодого Джентльмена з казки про Мері Поппінс? Ну, того, що захоплено читав дитячу книжку й казав: «Розумієте, я щойно її купив. Коли був маленьким, завжди хотів прочитати цю книжку, але дорослі весь час читали її самі. А тепер, коли маю свій примірник, я нізащо з ним не розлучуся!».
Мабуть, не до казок було дорослим дядям у роки мого дитинства. Тому вони так і не спромоглися зібрати докупи українські літературні казки. Книжка з такою назвою вийшла лиш тепер (видавництво «Дніпро», серія «Бібліотека школяра»). Отже, чимала цінність зазначеного видання в тому, що воно — перше.
Тут зібрано твори 34 авторів двох минулих століть. Поруч з усім нам пам’ятними «Фарбованим Лисом» Івана Франка, мініатюрами Василя Сухомлинського, «Казкою про Правду та Кривду» Панаса Мирного читач побачить і менш відомі. Такі, як «Гішпанська дітська казочка» Пантелеймона Куліша про одноногого Півпівника, покараного «за те, що було неслухняне, що високо неслося і всім тільки пакіcть робило».
Або віршовані казки Павла Тичини, Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Василя Симоненка.
Особисто для мене відкриттям стали прозові «Казка про щастя» і «Король» Максима Рильського. Це навіть і не казки, а чарівні легенди-притчі з кінцем, зовсім не схожим на звичний американський хепі-енд.
Кажуть: нинішні діти вкрай прагматичні. Нащо їм ті казочки? Хіба що для шкільної програми. Але ще кілька десятиліть тому Рильський зауважив: «Я добре знаю, що читачі тепер занадто тверезі, аби слухати наївну казку. Але в мене є надія, що, може, чиємусь молодому, недавно розбудженому і тому не забрудненому тверезим розумом серцеві вона щось і промовить. Така, власне, надія і є причиною того, що я пускаю в світ своє питання».
