Мир, що обернувся другою світовою

У Мюнхені 29—30 вересня 1938 року прем’єр-міністр Великої Британії Невіл Чемберлен, прем’єр-м ін стр Франції Едуард Даладьє, фашистський диктатор Німеччини Адольф Гітлер і фашистський диктатор Італії Бенуто Муссоліні уклали угоду. Вона передбачала відторгнення від Чехословаччини та передачу Німеччині Судетської області, а також задоволення територіальних претензій до Чехословаччини з боку уряду Угорщини та Польщі. Цей документ у книгах з історії здобув назву «Мюнхенська угода», і історики вважають, що вона сприяла розв’язанню другої світової війни.

Події, які безпосередньо передували підписанню Мюнхенської угоди, мають такий вигляд: маневри англо-французької дипломатії, аби виправдати перед громадською думкою плановану оборудку з Гітлером і спроби змусити Чехословаччину до капітуляції; заколот судетських німців 13 вересня, придушений збройними силами Чехословаччини; Берхтесгаденське побачення 1938-го, під час якого Чемберлен, у принципі погодившися з вимогами Гітлера про передачу Німеччині прикордонних чехословацьких територій, лише висловив прохання не розпочинати бойових дій (15 вересня).

У момент найвищої напруженості Муссоліні порадив Гітлерові скликати чотиристоронню нараду з метою залагодити всі проблеми, що постали. Погодившись на цю пропозицію, Гітлер виступив 26 вересня на масовому мітингу в Палаці спорту в Берліні з промовою. Він запевнив Чемберлена і весь світ, що коли проблему судетських німців буду розв’язано, він не висуватиме подальших територіальних претензій в Європі: «Ми наближаємося нині до останньої проблеми, яка потребує свого розв’язання. Це остання територіальна вимога, котру я висуваю перед Європою. 1919 року три з половиною мільйони німців було відірвано від своїх співвітчизників групою божевільних політиків. Чехословацька держава виросла із жахливої брехні, і ім’я цього брехуна — Бенеш». Чемберлен утретє відбув до Німеччини, в Мюнхен, просто молити Гітлера про мир. Він писав: «Я хотів ще раз спробувати зробити це, бо єдиною альтернативою ставала війна».

Радянський Союз і Чехословаччину не було допущено на переговори. Чемберлен та Даладьє прийняли умови Гітлера і спільно вчинили тиск на чехословацький уряд. Текст угоди, яку було складено 29 вересня, підписали наступного дня. Угода передбачала передачу Гітлеру терміном з 1 до 10 жовтня 1938 року Судетської області Чехословаччині (з усіма спорудами і укріпленнями, фабриками, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення тощо), задоволення коштом Чехословаччини протягом трьох місяців територіальних претензій Угорщини та Польщі, «гарантію» учасниками угоди нових кордонів Чехословаччини проти неспровокованої агресії (вторгнення в Чехословаччину німецьких військ у березні 1939-го виявило фальшивий характер цих «гарантій»). 30 вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів мюнхенський диктат. Чемберлен, повернувшися до Лондона, радісно заявив в аеропорту, розмахуючи текстом угоди: «Я приніс мир нашому часу». Вражений такою політикою потурання агресорові Вінстон Черчілль сказав: «Я нагадаю тому, хто хотів би не помітити чи забути, але що, однак, доводиться констатувати, а саме — ми пережили всезагальну і очевидну поразку, а Франція зазнала ще більше, ніж ми... І немає жодних підстав сподіватися, що цим усе закінчиться. Це лише початок розплати. Це лише перший ковток із гіркої чаші, що її запропонують нам з дня на день, якщо не настане неймовірне відновлення морального здоров’я і військової могутності, якщо ми знову не оговтаємося і не зробимо ставку на свободу, як це було раніше».

Мюнхенська угода засвідчила, що умиротворити агресора не можна, він завжди сприймає миролюбство за слабкість і нахабніє ще більше. Так і сталося. Уже в березні 1939 року Гітлер окупував усю Чехословаччину, а не лише Судетську область, потім уклав договір з іншим агресором — Сталіним — і ринувся на Польщу. Лише тоді — першого вересня 1939 року — демократичні країни Європи зрозуміли, з ким мають справу, і оголосили Гітлерові війну.