Заступник Генерального прокурора Тетяна Корнякова порушила кримінальну справу стосовно головного лікаря Херсонської обласної дитячої лікарні за ст. 37 Кримінального кодексу (невжиття заходів для ліквідації наслідків екологічного забруднення). Цю надзвичайну подію обговорюють у регіоні, як обговорювали рік тому звістку про надання почесного звання «Заслужений лікар України» начальнику облздороввідділу Миколі Корнієнку. Але тоді — з іронією (мовляв, який він заслужений, якщо медобслуговування в області на вкрай низькому рівні), а нині — зі співчуттям...
Але не можна визнати, що кримінальної справи не було б, якби і Корнієнко, і головлікар вжили заходів за неодноразовими усними і письмовими скаргами медпрацівників відділення реанімації новонароджених. Саме тут ще в 2000 році били на сполох через отруєння токсичними хімічними сполуками. Уявіть, і мами, і немовлята перебували в приміщенні, в повітрі якого виявили пари ртуті. Семеро(!) працівників відділення не один місяць скаржилися на головний біль, слабування, погіршення зору тощо, але керівництво навіть після перевірки СЕС і встановлення «превышения содержания концентрации паров ртути» не кинулося виправляти ситуацію. Трьох лікарів, медсестру і санітарку у тяжкому стані було госпіталізовано, в київських інститутах після обстеження хворих визнають що в їхніх організмах велика концентрація ртуті, а в Херсоні знай собі відписуються.
«У кожного із заявників виявлено хронічні захворювання, які не пов’язані з ртутною інтоксикацією», — написав у відповідь на запит редакції колишній глава облдержадміністрації Олександр Вербицький. Лукавив, як тепер зрозуміло, відомий виконавець «кадрової кадрилі». Неправду писав (чи підписував, не читаючи, підготовленого листа заслуженим лікарем Корнієнком?), стверджуючи, що «за результатами повторних досліджень вмісту ртуті у повітрі не виявлено».
Алла Коваленко, лікар відділення, яка перша відчула симптоми інтоксикації, приїжджала до редакції та просила захистити від двох бід. Перша — забруднене парами ртуті відділення, друга біда — чиновники від медицини, які буквально виживали (і таки вижили) скаржників з лікарні. Вони вважали, що, позбувшись хворих, повітря очиститься.
Про це йшлося в статті «Діагноз: набута короткозорість» («ГУ» від 15.08.2001 р.).
Тоді і херсонське начальство, і Міністерство охорони здоров’я знехтували виступ газети. Навіть на кричущий факт смерті колеги в Новій Каховці не відреагували...
Ми цьому не здивувалися, бо на багато публікацій парламентської газети чиновники від медицини не відповіли бодай словом. Певне, в міністерстві фінансова криза: коштів немає на передплату нашої газети, бракує їх і на утримання клерків, які відстежували б газетні (ТБ і радіо) виступи журналістів про заслужених і не дуже.
І ось маємо кримінальну справу. Цікаво, чи візьме хто-небудь у Херсоні чи на столичній вулиці Грушевського, 7 на себе хоча б частку вини за трагічні наслідки в Херсонській обласній дитячій лікарні? Чи знову, як страус, усі сховають свої голови в пісок байдужості і мовчазної безвідповідальності?
Насамкінець хочу привернути увагу песимістів і тих, хто зневірився у своїх силах, опустив руки в боротьбі зі злом. Алла Коваленко, та сама мужня жінка, яка перша забила на сполох, викрадаючи сили у хвороби, таки дійшла до Генерального прокурора, за чиїм дорученням і було проведено перевірку в дитячій обллікарні. У зв’язку з цим постає питання: чи повинен керівник державного органу працювати за свого підлеглого? Адже прокуратура області була чудово поінформована тими ж «заявниками» про ситуацію в лікувальному закладі.
Що зробили херсонські прокурори? Читайте першу фразу статті.
