Яка вона? Від традиційної японської ікебани — ріккі XІV століття — її відрізняють, на мій погляд, могутнє життєствердження, надзвичайна краса, яка просто зобов’язана врятувати урбанізоване людство від усіх напастей, що їх разом з благом несе науково-технічний прогрес. У центрі композиції — величезна квітка манстери в оточенні великого листя округлої та довгуватої форм. На цьому тлі слабкими й беззахисними здаються дрібні ніжні квіти біля підніжжя цієї зелено-жовтої пишноти.
Утім, невдячна це справа змальовувати ікебану. Ліпше один раз побачити. І зробити це могли ті щасливчики, яких у вівторок ввечері ледве вмістила невелика зала Будинку вчених. Там завісу над таїнством ікебани перед захопленими киянами підняли професори мистецтва Ікенобо Накамура Фукухіро та Ямада Мідорі, котрих фонд «Далекий Схід» та посольство Японії запросили до нас на гостини напередодні 10-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Японією.
Якщо Ямада Мідорі — наша добра стара знайома, яка до того ж є головою філіалу Інституту ікебани Ікенобо в країнах СНД, то Накамура-сенсей уперше прибув до України. Професор був щиро здивований тією зацікавленістю, яку викликає в киян давнє національне мистецтво Японії. За півтори години священнодійства він створив дванадцять шедеврів — один кращий за другий, починаючи від традиційних ріккі та сьоккі й закінчуючи ікебаною XXІ століття — диво, яке я намагалася вам змалювати. Наш природний матеріал дуже сподобався Накамурі Фукухіро. Він із задоволенням і абсолютно без акценту вимовляв слово «рябіна», а його композиція з гілкою колючих каштанів зірвала шквал оплесків.
Деякі ікебани здавалися нам, дилетантам, простими до примітивності. Скажімо, гілка із трьох троянд, пальмовий листок, кілька маленьких квіточок, дві-три травинки... З’ясовується, створення такої приголомшливої за красою природної простоти і є вершина майстерності. Цьому вчаться... до самої смерті.
Обидва професори займаються ікебаною понад 40 років, але не вважають, що досягли досконалості. Ямада Мідорі зазначила, що молодь хоче дуже швидко навчитися створювати композиції. І з властивим їй гумором порівняла таких учнів з людиною, яка, не вміючи стріляти з рушниці, намагається поцілити в мішень: «Зрештою, випадково вона може і поцілити»... А от навчитися, складаючи композицію із живих квітів, передати рослинам свою душу та енергію... Адже лише тоді ікебана довго стоятиме, наповнюючи ваш дім радістю й теплом.