Під час нещодавньої прямої лінії з Міністром охорони здоров’я Віталієм Москаленком телефон не змовкав. На тому кінці дроту від тих, хто телефонував увесь час, було чути: «Ну чому в аптеках всюди лише дорогі зарубіжні препарати? Де наші дешеві вітчизняні?». У спічі, приуроченому до 11-ї річниці незалежності, Леонід Кучма також ставив питання руба: «В Україні є реальна база для того, щоб почати виробництво аналогів більшості імпортних ліків... І вони будуть доступні для більшості наших громадян». Далі гарант Конституції пообіцяв узяти процес під власний контроль.

 В АТ «Лікхім» таку райдужну перспективу відкрили для себе років десять тому. Там упевнені, що виробництво вітчизняних аналогів — найшвидший і найдешевший шлях до насичення українського ринку якісними лікарськими засобами. Насамперед ставилося завдання витіснити індійські, болгарські, польські та інші медикаменти — виробнича база деяких із цих держав програє «лікхімівській». Два спільні підприємства, одне в — Харкові, друге — в Умані, які працюють під маркою акціонерного товариства, випускають понад 50 найменувань препаратів, більшість із яких — аналоги відомих імпортних. Кетальгін, приміром, може слугувати замінником відомої зарубіжної кетанови, панкреазим можна застосовувати замість мезиму-форте, а трисептол рівнозначний бісептолу. За якістю «лікхімівська» продукція не поступається зарубіжним аналогам, що й було підтверджено клінічними дослідженнями, а от за ціною істотно виграє: вдвічі—втричі дешевше. За словами заступника генерального директора акціонерного товариства Валентини Мазурик, якщо вітчизняний вінпоцетин — препарат для поліпшення мозкового кровообігу, «популярний» серед людей пенсійного віку, коштує 5 гривень 90 копійок, то за угорський аналог доведеться викласти 23 гривні. Різниця, погодьтеся, істотна.

— Інколи, — розповідає Валентина Степанівна, — до смішного доходить. Якось стала свідком розмови аптекаря з жінкою, яка ніяк не наважувалася придбати протимікробний ципробай зарубіжного виробництва. Надто вже ціна кусалася. А дізнавшись, що є вітчизняний аналог ципрофлоксацин за 5 гривень 72 копійки, зробила вибір на користь... імпортного за 60 гривень. Вартість нашого здалася їй надто вже підозрілою. Довелося довго пояснювати, що український за якістю не поступається, а ціна — «наша». А купуючи імпортний, доводиться доплачувати за ім’я, торгову марку тощо. І «лікхімівські» препарати з таким само успіхом можна розкрутити. Були б лише кошти на «агресивну» рекламу. До питання оптимізації цін на наші препарати навіть психологів довелося долучати. Погодьтеся, небагато людей купуватиме український «мерседес», дізнавшися, що він набагато дешевший від імпортного. Одне слово, те, що бере під контроль Президент, ми вже робимо кілька років.

На думку заступника генерального директора «Лікхіму», проти політики акціонерного товариства виступає консерватизм деяких вітчизняних ескулапів із тих, хто звик «усе життя виписувати тетрациклін». Вони не відслідковують поповнення аптечного асортименту, рекомендують пацієнтові те, що пам’ятають, особливо не обтяжуючи себе порівнянням ціни і якості.

Болюча тема для фармацевтів, з’ясувалося, і реєстрація ліків. Адже за кожне найменування продукції потрібно викласти близько 100 тисяч гривень. Потім кожні п’ять років «відстібати» по 12 тисяч за перереєстрацію. До того ж однаково, чи це дорогі пігулки, які мають попит, чи звичайна зеленка. Але є так звані препарати-сироти, які мало розкуповують, бо вживають під час певних хвороб. Їх для України всього потрібно лише упаковок 500 щороку. Драконівські правила реєстрації породжують дефіцит, виробляти їх за таких умов невигідно.

Р. S. У МОЗ, коментуючи таку практику, повідомили, що раніше в Бюро реєстрації ліків запроваджували диференційовані ціни. Нині у зв’язку з прагненням нашої держави вступити до Світової організації торгівлі всі препарати під час реєстрації зрівняли.