Кажемо чесно: ми в редакції отримали листа 12-річної Іринки Кошелюк (с. Піски-Річицькі Ратнівського району Волинської області), і він нам дуже сподобався щирістю, доброю наївністю. Водночас послання, адресоване Президенту України, було просякнуте відчуттям несправедливості та нормальним людським бажанням жити краще. Ми, якщо пам’ятаєте, надрукували листа 29 червня ц. р. у «Сім’ї». Дитина щиро розповіла главі держави, що хоче мати комп’ютера, якого «ніколи не бачила».

Іринка зізналася, що заздрить дітям, які, крім хліба насущного, «мають ще додаткові можливості для інтелектуального розвитку». Наприкінці листа написала: «А я протягом літніх канікул змушена ходити по ягоди, щоб їх продати і заробити собі на зошити». Здавалося б, зворушливий тон у тих, хто читав газету, не міг викликати нічого, окрім співчуття та розуміння. Проте — не у всіх.

Відповідь із райдержадміністрації не змусила себе довго чекати. Наводимо її із незначними скороченнями:   «Райдержадміністрація повідомляє, що звернення Кошелюк І. В. розглянуто начальником відділу освіти райдержадміністрації Домальчуком П. А. по місцю проживання заявниці в присутності її родини.

Встановлено, що Кошелюк Ірина В’ячеславівна проживає в селі Піски-Річицькі, закінчила 7-й клас місцевої загальноосвітньої школи І—ІІ ступеня. Вона є старанною, сумлінною, добросовісною і активною ученицею, має найвищий рівень навчальних досягнень у класі (в основному 7—10 балів). Особливих обдарувань з будь-якого навчального предмету не проявляла, хоча кращих успіхів досягає в гуманітарному напрямі, зокрема літературі.

Сім’я заявниці проживає в добротному будинку. Батько працює в місцевому КСП «Прип’ять» різноробочим, мати — вчителька початкових класів. Доходів за основним місцем роботи батьків недостатньо для належного забезпечення чотирьох дітей, старший з яких буде навчатися в дев’ятому класі, а найменший — у першому. Тому значна частина сімейного бюджету поповнюється за рахунок підсобного господарства, шляхом заготівлі та реалізації чорниць, грибів. Активну участь у цьому бере і заявниця. Можна твердити, що рівень їх життя навіть дещо вищий середнього в селі.

За словами Ірини, її батьків, дідуся і бабусі, ідея просити комп’ютер у Президента України Кучми Л. Д. народилася під враженням публікацій в пресі, зокрема в газеті «Голос України», повідомлень радіо і телебачення про подібні благочинні акції.

Під час розмови Ірина і всі присутні члени сім’ї розповідали, що вони не надіялися і розуміють неможливість виділення комп’ютера за кошти районного бюджету. Ірина продовжує вірити в «чарівника», який може все.

Крім цього, заявниці та її батькам було роз’яснено, що основи комп’ютерної освіти вона може здобути під час навчання в 10—11 класах Річицької загальноосвітньої школи І—ІІІ ступеня. (Дана школа є базовою для Піски-Річицької і розташована на відстані двох км).

Слід зазначити, що в системі освіти району успішно виконується і навіть перевиконується програма комп’ютеризації сільської школи. Учні вже 13 з 23 загальноосвітніх шкіл І—ІІІ ступеня навчаються на сучасних комп’ютерах. До кінця 2002 р. вони будуть встановлені ще у двох школах.

М. КРУГЛІЙ, голова Ратнівської райдержадміністрації».

Одразу захотілося взяти на себе роль адвокатів «заявниці», як було названо школярку у листі, хоча вона нічого не заявляла. Журналістська уява одразу намалювала картину такої собі безкровної екзекуції. Ірина стоїть витягнувшись, руки по швах. А її «звернення» (хоч це насправді звичайний лист, яких у нас повно) зібралися розібрати вся сім’я та начальник райвідділу освіти, що його терміново покликала у відрядження тривожна публікація. А ще ймовірніше, батькам теж дісталося, адже добре прочитуються їх виправдальні, покаянні нотки. Зокрема, йдеться про те, що Ірина  та вся сім’я розуміють неможливість виділення комп’ютера за кошти районного бюджету. Невідомо, до чого тут районний бюджет...

Мабуть, працівники райдержадміністрації вирішили: для газети не зайва також інформація про рівень знань «заявниці», про бюджет сім’ї (не заперечується брак доходів для належного забезпечення чотирьох дітей, виживання за рахунок заготівлі та реалізації ягід та грибів). Не зайві, мабуть, і відомості про те, що дівчинка може здобути основи комп’ютерної освіти у 10—11 класах у такій-то школі, і де та школа знаходиться. І, нарешті, найістотніша інформація: у районі «виконується і навіть перевиконується програма комп’ютеризації сільської школи» (ну і далі, до кінця останнього абзацу)...

Ми не ставили за мету критикувати дійові заходи районного керівництва з приводу безневинної дитячої сповіді. Хочемо лишень пояснити: лист нашої «підзахисної» — зовсім не про те, про що подумали перевіряючі... Хіба не нормальні, зрілі думки ховаються за її фразами? Адже у свої 12 років простим словом «заздрість» Ірина називає своє доволі доросле нерозуміння. За кілька років вона сформулює свою думку по-іншому. А поки що — ми сформуємо її за неї. Чому раптом її батьки, не ледарі (вчителька та робітник), не мають права на забезпечене життя? І що надзвичайного у прагненні мати комп’ютер, відеомагнітофон, автомобіль — елементарні предмети побуту, які доступні людям у всьому цивілізованому світі? І хіба не правильно вибрано адресата — того, від кого життя людей в країні залежить чи не найбільше?

Ольга КЛЕЙМЕНОВА, ведуча «Сім’ї».