Знову шукаю дочку

Моя дружина, Мангутова Валентина Борисівна, померла в січні 1957 року, залишивши сиротами мою дочку Ганну (1953 р. н.) та мою пасербицю Тамару (1947 р. н.). Теща Марія Баклан боялася, що я можу розлучити сестер, і тому потайки від мене віддала їх до дитячого будинку міста Дятькове Брянської області. Через рік я їх все-таки знайшов. Але працівники дитячого будинку відрадили мене подавати клопотання про повернення дочки: мовляв, ще невідомо, як поставиться нова дружина до пасербиці, хай живе з бабусею. Я часто провідував їх. Але влітку 1968-го дитячий будинок розформували, а Ганну направили до ткацького ПТУ. Того самого року моя сім’я залишила село Карташове Трубачівського району Брянської області і переїхала до Каховки Херсонської області. Незабаром я одержав листа: тато, наближається зима, треба купити теплий одяг. Усе, що я міг зібрати і надіслати їм для початку, — 95 рублів. Невдовзі одержую листа, мовляв, мерзотник і негідник, проклинаю і знати не хочу... Хоч би як там було, але більше на мої листи відповіді не надходили.

Минуло 34 роки. Моїй дочці вже 50, мені — 77. Якщо Ганна жива, то вона вже стала бабусею. Я дуже хочу знати, як склалося її життя.

Дуже прошу, допоможіть знайти дочку — Мангутову Ганну Іванівну (народилася 16 червня 1953 року в Октябрському Башкирської АРСР). Останнього листа одержав із міста Вітемля Івановської області в жовтні 1968 року.

 

Каховка

Херсонської області.