Порівняння з древньоруською матір’ю-княгинею не випадкове. І не тільки тому, що з Ольгою Онисимівною Письменною зустрілися ми саме в день її покровительки — рівноапостольної святої княгині Ольги...
Лариса, Оксана, Василь, Руслан, Андрій, Артем...
Двері відчинила чорнява жінка з малюком на руках. Спершу подумала, що це котрась із невісток господині. Та це була вона сама — з гордою поставою, підтягнута, усміхнена:
— У нас невелике свято — прийшли в гості Руслан та Андрій з дружинами і дітьми, — запросила до світлиці.
Помешкання багатодітної родини просторе. Дві квартири об’єднали в одну, і по шести кімнатах та коридорах можна було, як кажуть, хоч конем гасати. Принаймні дванадцятьом дітям, які росли в цій оселі, було не тісно. Тепер онуки граються тут залюбки.
Ольга Онисимівна розповіла, що з Василем Михайловичем вони в шлюбі вже 32 роки. Побралися, коли обом виповнилося по вісімнадцять. Це було після закінчення технікуму. Відтоді вони не розлучалися ніколи. Хіба що коли молодого чоловіка призвали до армії. Тоді Ольга з маленькою Ларисою жила в селі, у Василевих батьків. І нині вона з вдячністю згадує материнську науку свекрухи, Валентини Несторівни, добре слово свекра, Михайла Денисовича.
Повернувся Василь зі служби — народилася Оксана, за нею — Василько. З трьома дітьми подружжя переїхало до Черкас. Щоб одержати квартиру і мати добрий заробіток, Василь Письменний пішов працювати бульдозеристом на новобудову, комбінат «Хімволокно». Ольга на роботу влаштуватися не встигла — народився Руслан. За ним —Андрій. Через рік —Артем. У цей час Письменні одержали омріяне житло, і молода мама відчула себе справжньою господинею. Особливо щасливими почувалися діти...
...Люда, Євген, Юля, Саша, Ярик, Стасик
Ця малеча народилася у новій квартирі. Коли на роботі у Василя Михайловича запитували, скільки в нього і якого року народження діти, він на одному подиху «випалював» імена всіх своїх синів і дочок. Колеги дивувалися: і як ти, мовляв, Михайловичу, всіх їх пам’ятаєш «на зубок»? Он у декого двоє, і не згадають, коли вони народилися. Та головне, додавали, як ти їм усім з Ольгою лад даєш? На що Письменний незмінно відповідав: «А ви прийдіть подивіться...»
Звичайно, давати раду малечі було нелегко. Однак, як у всіх багатодітних родинах, старші допомагали молодшим. Куховарити, прибирати вміли не тільки дівчатка, а й хлопчики. І Ольга Онисимівна пішла працювати листоношею. Хоча й невелика, та все ж добавка до чоловікової зарплати. Їй подобалося працювати на пошті. Завжди між людьми і газету яку хочеш можна переглянути. Тепер ось Юля хоче замінити маму. Але спочатку вона піде вчитися — на оператора поштового зв’язку. Артемко став кухарем. Вчиться на машиніста електровоза Євген.
— Незчулася, як повиростали діти, — щиро ділилася «найбагатша жінка Черкас». — Найстаршій, Ларисі, вже 31 рік. У неї дві доньки. Коли ходила з меншою, Лариса разом зі мною потрапила у пологовий будинок. Я народила «мізинчика» — Стасика, а Лариса — дівчинку. Назвали її Олею...
Мешкає Лариса на батьківщині Письменних, у мальовничому селі Красноставці Маньківського району.
— Вона дуже гарна господиня, — з гордістю похвалилася Ольга Онисимівна. — На храмове свято, на Покрову, ми завжди їздимо до неї гостювати. Лариса за фахом тістороб — тож пече паляниці, як сонце... А пироги — пухкі та рум’яні...
Оксана вийшла заміж за військового і мешкає у Хмельницькому. Руслан, Андрій та Людмила також мають свої сім’ї і, як усі одружені Письменні, дітей. Вони — часті гості батьків, бо живуть в обласному центрі. Дома залишилися школярі: Юля, Саша, Ярик, Стасик та «працюючий парубок» Артем. Усі — надійні мамині помічники. Удома і на дачній ділянці, котру купили «для виживання»...
«Колишня» Мати-Героїня?
Василь Михайлович та Ольга Онисимівна не скаржилися на нестатки. Почуття гордості, притаманне обом, не дозволяло. Вони дали життя дванадцятьом дітям — вони й зобов’язані турбуватися про них. Таке переконання подружжя.
Інакше розмірковувала про проблеми материнства і дитинства у нашій країні голова обласного об’єднання багатодітних сімей В. Чорновіл.
— Народити і виховати п’ятьох, десятьох і більше дітей — це великий громадянський подвиг, — доводила Валентина Андріївна. — За часів Союзу багатодітних матерів нагороджували медалями «Материнство», орденами «Материнська слава» трьох ступенів, надавали почесне звання Матері-Героїні. Ольгу Письменну в 1990 році вшанували цим найвищим званням. Має вона й ордени всіх трьох ступенів. Однак посвідчення на ці нагороди, видані ще органами влади СРСР, не підкріплені нині жодними пільгами. Навіть у громадському чи приміському транспорті. Уявіть собі, матері, щоб поїхати з п’ятьма дітьми на дачну ділянку, потрібно викласти половину своєї зарплати... У нашому обласному об’єднанні — 9 тисяч багатодітних родин, в яких виховуються більш як 30 тисяч дітей. Вони щодня наражаються на такі проблеми.
Гірко було слухати ці слова. І що більше Валентина Андріївна розповідала про жалюгідне становище багатодітних сімей (а більшість із них дружні і роботящі), то прикріше ставало за нашу державу. За чоловіків-політиків, і особливо за жінок-політиків, котрі лиш на словах уболівають за демографію України. Бо як розцінити те, що за роки існування незалежної України досі не засновано жодної державної відзнаки української Матері? Нема бажання у можновладців підтримати її ні матеріально, ні хоча б морально. Звичайно, не можна заплющувати очі на те, що чимало родин, у яких підростає багато дітей, неблагополучні. Але скільки таких, як Письменні, —добрих, згуртованих, працелюбних! Пригадаймо, скільки разів нам доводилося бачити помпезні віншування нагородами і «золотими фортунами» одне одного державних мужів, бізнесменів, громадських діячів, спортсменів. І жодного разу — Матері...
Крім морального, є тут й інший бік справи. У Законі «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» багатодітних матерів таки включено. На жаль, як вдалося з’ясувати в органах соціального забезпечення, ця надбавка не відіграє значної ролі у підвищенні пенсій. Якщо, до прикладу, нині більшість із них одержує пенсію за віком десь 80 гривень, то надбавка «за особливі заслуги» становитиме лише 20—25 гривень. Хіба таку пенсію за щоденну, невтомну працю рук і серця заслужила Ольга Онисимівна Письменна, котра виховала дванадцятьох гарних, здорових, роботящих дітей? Цих копійок не вистачить навіть, щоб пригостити маленьких онуків, котрі прийдуть у гості до бабусі. Не кажучи про маленькі подарунки на їх день народження...
Замість післямови
Про зрілість суспільства, про моральність влади судять з того, як вони піклуються про матерів, дітей, інвалідів, старше покоління. На жаль, нашій державі, її поводирям ще довго йти до цивілізованих законів, до усвідомлення не на словах, а на ділі, високих людських цінностей. Але хоча б вони починали робити перші кроки...
Черкаська область.
