У колі солдатів привертає до себе увагу жвава, усміхнена та енергійна жінка в толстовці й штанях кольору хакі. До неї весь час хтось підходить, про щось запитує і радиться. Регулярно її мобільний телефон співає від вхідних дзвінків. Знайомтесь: це волонтер добровольчого батальйону «Айдар», керівник компанії «Арт-Імперіал», а за фахом вчитель фізичного виховання Інна Василівна ТКАЧОВА (на знімку).
Шлях, який привів її до «Айдару», як і в багатьох, розпочався з головної площі столиці. «Вийшла на Майдан 18 лютого. Я зрозуміла, що людей несправедливо б’ють і їх нема кому захистити», — згадує ті події Інна. До волонтерського руху вона приєдналась у Головному військовому клінічному госпіталі. «Тепер багато хлопців, які повертаються з війни, потребують психокорекції. Я по очах вгадую, хто потребуватиме тривалої психологічної реабілітації. Не потрібно бігати довкола тяжкопораненого бійця й жаліти його, треба дати йому можливість відчувати себе мужнім чоловіком».
На думку Інни Василівни, солдати, опинившись у Києві чи будь-де, де панує мир, спершу трохи шоковані від того, що хтось радіє, сміється, святкує, в той час як на сході точаться бої. «Складається враження, що воює не вся країна. Днями нашого «кіборга», який приїхав сюди на милицях зі шпиталю, не пропустили безплатно у метро. Як виявилося, недостатньо мати посвідчення учасника АТО, необхідно ще мати при собі книжку з купою папірців (зокрема, посвідчення учасника бойових дій. — Авт.)».
У шпиталі жінка допомагає по-різному: приносить медикаменти, надає моральну підтримку тощо. До лав волонтерів Головного військового клінічного госпіталю Інна Василівна залучила й двох своїх доньок — 17-річну Настю й 16-річну Тетяну.
Сама Інна родом із Сум. Її батько — тренер з боксу, мати — вчителька української літератури. Вона з дитинства займалася спортом: гімнастикою, тенісом та біатлоном. Трохи пропрацювавши вчителем фізкультури, покинула навчальний заклад, бо не погоджувалась зі штампами у шкільній програмі. Тепер живе й працює в столиці. Також Інна Василівна регулярно їздить до міста Щастя, де на варті цілісності держави чатують солдати добровольчого батальйону «Айдар». «Моя компанія виділяє кошти на посилки у зону АТО. Ми привозимо туди екіпірування, медикаменти». А бійці кажуть, що якби не допомога волонтерів, то армія була б голодна і гола. На запитання, як живеться на фронті жінці серед чоловіків, Інна твердо відповідає, що не визнає гендерних шаблонів. Там її кличуть не інакше як «мамою». І м’яке жіноче серце сумує за рідними щодня. Наражаючись на небезпеку в гарячих точках, захисниця нашої Батьківщини констатує: «Погано те, що немає страху».
«Ця біда — одна на всіх, — сказала на прощання Інна Василівна. — І треба докласти всіх зусиль, аби її побороти. Саме це і робить нас великою родиною — Українською Нацією».
Анастасія КАРПЕНКО, «Юн-прес».
Київ.
Фото надано автором.
