Дозвольте представити юного поета — шестикласника Владислава Дубовенка (на знімку) з селища Немішаєве, що у Бородянському районі на Київщині. Писати вірші він почав у вісім років, але це не рахуючи римованих рядочків, які зблискували ледь не з шести.
Наразі має із півсотні творів. Брав участь у чотирьох обласних поетичних конкурсах «Зерна доброти» і тричі ставав фіналістом. Скрушно визнає, що частіше вірші пишуться під час хвороби. Своїм девізом обрав рядки Ганни Чубач, яка відвідувала їхній клас: «Пригортаюся до тиші і пишу тихенько вірші». Починаючи з 11 років творить майже дорослу філософську і громадянську лірику.
Якщо виводити формулу натхнення Владислава, то вона матиме такий вигляд: «квіти + книги = любов». Його надихає чудова природа київського Полісся: юний поет яскраво проживає її дивосвіт і переплавляє свої відчуття в поезію.
В якій родині зростає? По-перше, в ній шанують книги, бо ті розширюють кругозір. Владу змалку багато читали рідні, а згодом і сам пристрастився до читання. По-друге, в родині Дубовенків панує повна довіра й демократія. Тато Юрій та мама Влада спілкуються з сином як із рівним, вчать його власним прикладом. Якщо треба опанувати нові навики, то хлопчик укладає з татом письмовий договір: година забавок стає доступною лише по виконанню певних завдань. По-третє, рідні заохочують його допитливість і намагаються дати Владу найкраще — знання: бабуся навчає малювання, мама — природознавства, а тато — технічних премудростей. Отак і виховуються поети...
Стражденний час
Стражденний час у нашої держави,
Доволі-таки кепські в неньки справи:
Гібридна війна палає зараз на сході.
Вже зачекались по омріяній свободі
Солдати й добровольці: чи буде мир?
Війна — це жах і жертви, а не просто тир.
Чи олігархи вже геть забули, що є народ?
Люди ці мають безліч якостей і чеснот.
Ми — українці — душею щедрі і добрі люди.
Хай наша доля щасливою й гарною буде.
Захистімо, пани-брати, нашу Батьківщину —
Землю рідну, край красний — Україну!
Про сенс життя
(присвячую дідусеві Валентину в день відходу його у вічність...)
Яке глибоке, сильне й мудре слово це — життя.
Що воно значить — чи хтось скаже до пуття?
Життя — неначе з воску свічка,
Мов швидкоплинна синя річка.
Доки палає свічка — є людина.
А згасла — і нема...
Хоча й прожила вік свій вона зовсім недарма.
Життя — не легка й не рутинна гра,
Колись і наша все ж прийде пора.
Але здаватись — все одно що свічку загасити,
І незважаючи на біль і муки, треба жити!
Багато перешкод в житті пройти,
Щоби до щастя вірну стежку віднайти.
На Бога треба покладатися — Він завжди з нами,
Щоб не зійти на манівці нам хибними шляхами.
Живіть завжди ви чесно й справедливо.
І, може, станеться все ж справжнє диво.
У домі буде затишок, всміхнеться щастя й доля,
Вам друг зустрінеться, усього буде вволю.
І попри все, надію не втрачайте,
Бо Бог із вами — ви це знайте.
