Сьогодні Галина навіть не ходить, а бігає. Вона рухлива і весела. А лише три місяці тому в тяжкому стані її привезли до столичного Інституту епідеміології та інфекційних хвороб і помістили в палату, де лікують ВІЛ-позитивних.
Галинина доля багато в чому схожа на долі сотень і тисяч українських жінок. З дитинства вона прагнула вчитися. Здобула дві вищі освіти. А особисте життя не склалося.
З першим чоловіком — пияком і гульвісою — розлучилася. Терпіла, скільки могла. Та всьому є межа. Улюблену роботу старшого бібліотекаря довелося кинути, бо за ті копійки прожити не могла. До того ж з інсультом зліг батько: йому був потрібний догляд, а також гроші.
Галині заробітки на базарі не дуже рятували ситуацію, а робота на вулиці підточувала здоров’я. Шукаючи вихід, пішла на місцевий завод підсобною працівницею.
Світлом у віконці стала її зустріч з Леонідом, що працював токарем. Одружилися, жили дружно. Дітей не було. Так минуло кілька років. Як подарунок долі Галя сприйняла свою довго очікувану вагітність. Пішла обстежуватися, ставати на облік. І тут з’ясувалося, що в неї ВІЛ.
Сьогодні вона не пам’ятає навіть, як сприйняла цю звістку. Не могла ніяк зрозуміти: звідки? Наркотики не вживала, випадкових сексуальних партнерів не мала. У Леоніда вірус не виявили. Як? Коли? Ці питання переслідували її, але відповіді не могли дати навіть медики. Згодом Галя згадала, що якось видаляла у стоматолога зуб, до того ж це перетворилося на справжню операцію з сильною кровотечею. А ще раніше, після розлучення, вона мала серйозну хворобу і їй переливали кров. Можливо, причину інфікування слід шукати тут?
Хоч би як то було, але сімейній ідилії настав кінець: Леонід пішов геть без пояснень. Це стало для Галини ще одним потрясінням. Але народжувати вона не відмовилася. Її рішення підтримали батьки-пенсіонери.
Пологи завдяки професіоналізму лікарів пройшли успішно. Перед тим Галина приймала антиретровірусні препарати. У перші дні новонародженій дитинці лікарі також провели антиретровірусну терапію. Молода мама з донечкою Іринкою, яку обстежили і визнали здоровою, повернулася додому, до батьків.
Дільничний педіатр і медсестра дуже піклувалися про немовля. Дівчинка росла здоровою і добре розвивалася. Рано почала ходити, говорити.
Рік потому Галина перенесла тяжке отруєння. І відтоді її так обсіли хвороби, що довелося ледве не щотижня звертатися до лікарів. Місцеві медики мало переймалися Галининими проблемами, просто розводили руками: ну що ви хочете, у вас ВІЛ. А здоров’я погіршувалося з кожним днем. Відмовили ноги, піднялася висока температура, жінку довелося транспортувати до столиці.
Усю весну Галина пролежала у відділенні для ВІЛ-позитивних в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб, що на території Києво-Печерської лаври. Тут її поставили на ноги. Галина дуже скучає за батьками і донечкою. Мріє про повернення додому. І ще вона знає, що мусить боротися за своє здоров’я, мусить жити, щоб виростити свою Іринку, дати їй освіту, випустити на широку щасливу життєву дорогу. Це додає сил.
(УНІАН).
