— Хочеш, я познайомлю тебе з Іриною?
— З якою Іриною?
— Побачиш. Певен, вона тобі сподобається.
— Вродлива?
— Дуже. Про таких співається: «Чорнії брови, карії очі, все б тільки вами я любувавсь».
— Це добре, що чорнії брови й карії очі, і що любуватися ними можна. А яка з неї хазяйка?
— Не знаю. Але, гадаю, буде непогана.
— Де і ким працює?
— Поки ще вчиться. Скоро технічне училище закінчить.
— А скільки ж їй років?
— Дев’ятнадцять.
— І вона згодна познайомитися зі мною?
— Давно бажає.
— Тобі розіграти мене захотілося? Міг би вигадати щось оригінальніше.
— Жодного розіграшу. Цілком серйозно.
— Розумієш, навряд щоб з такого знайомства щось вийшло. Може, вона й справді хороша, та Ірина, але ж... вік! Я більш ніж удвічі старший за неї.
— Яке це має значення і до чого твій вік? Іра — моя наречена. І ми вирішили, що їй не завадить заздалегідь познайомитися з майбутнім свекром.
Київ.
