ЗАКІНЧЕННЯ. Початок у номерах від 7 та 11 березня 2015 року

Дещо зміняться правила і для іноземних студентів, охочих навчатися в Україні, та вишів, які їх приймають. МОН готує положення про визнання закордонних документів про середню та вищу освіту. Наші виші непогано заробляють на іноземцях, тому занадто толерантно ставляться до таких абітурієнтів. Інколи на перший курс зараховують студентів узагалі без повної середньої освіти. У МОН обіцяють врегулювати ці питання, а також створити чітку й зрозумілу процедуру визнання іноземних дипломів. Нині навіть випускникові Оксфорду складно підтвердити в Україні свою кваліфікацію.
Крім того, міністерство планує підвищити вимоги до наукових та науково-педагогічних працівників та запровадити істотні зміни в аспірантурі та докторантурі. МОН підготувало проект положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ). Терміни навчання переглянуть: на аспірантуру відведуть 4 роки (нині 3), на докторантуру — 2 роки (було 4). Як стверджують автори документа, аспірантуру продовжили, адже за три роки підготувати дисертацію неможливо, а вже за чотири — біль-менш реально.
Як відомо, згідно із ухваленим влітку минулого року Законом «Про вищу освіту», в Україні запроваджується новий для нас і звичний для світу науковий ступінь доктора філософії (PhD). «Тут додається обов’язкова навчальна програма, яка має складатися з трьох компонентів — зокрема, певні курси за спеціальністю і вдосконалення знання іноземної мови», — каже перший заступник міністра Інна Совсун. Третім компонентом обов’язкової навчальної програми в аспірантурі має бути опанування універсальних навичок дослідника — методів проведення наукових досліджень, академічного письма тощо.
«Коли ми говоримо про спеціальність, варто подивитися, як функціонує докторська школа в Києво-Могилянській академії. Там є окремі курси, які спеціально створюються для пі-ейч-ді-студентів, це окремі курси підвищеного рівня, — пояснює Інна Совсун. — Але ти також можеш прослухати якісь курси суміжних спеціальностей, які викладаються на магістратурі. Наприклад, соціологи можуть прослухати якісь магістерські курси політологів і навпаки. І так само прописано: не менше 25% курсів за вибором аспіранта».
Тим часом на здобуття ступеня доктора наук відвели два роки. Нагадаємо, що це додатковий ступінь, якого немає в Європі, тому у МОН радять сприймати його як підвищення кваліфікації. «До докторантури ти потрапляєш після проходження певних етапів наукової кар’єри, — зазначає Інна Совсун. — Ці два роки потрібні, щоб ти трохи зменшив навчальне навантаження в університеті, отримував стипендію, щоб завершити певне наукове дослідження, його оформлення у вигляді монографії тощо. Це не нове дослідження, а підсумок твоєї попередньої наукової роботи, наукової кар’єри. І в цьому разі двох років цілком достатньо». Прийом до докторантури тепер здійснюватиметься за рішенням вченої ради ВНЗ або наукової установи.
Нові підходи до підготовки аспірантів і докторантів подобаються не всім. Але найбільше суперечок серед академічної спільноти викликали плани МОНу, закладені в проект порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань доцента і професора. Думки розділилися: хтось звинувачує міністерство у намаганні зменшити кількість професорів та доцентів (через посилення кваліфікаційних вимог) і зекономити на цьому, решта навпаки радять діяти ще більш жорстко й безкомпромісно. Адже не можна підвищувати вимоги до студентів і водночас вітати посередність серед викладачів.
До речі, свого часу у стару постанову Кабміну про присвоєння вчених звань вписали таку вимогу: щоб отримати «доцента» чи «професора», треба мати посібник чи підручник з грифом МОНу, хоча здебільшого такий «доробок» є простою компіляцією. Хтось отримав можливість «збирати касу», підручники почали «штампувати» сотнями.
Тепер здобувачі учених звань мають відповідати іншим критеріям: по-перше, мати публікації у виданнях, що індексуються у провідних міжнародних наукометричних базах на зразок Web of Scіence чи Scopus, по-друге, мати міжнародний досвід (зокрема, здобутий під час стажування у країнах Євросоюзу чи в Організації економічного співробітництва та розвитку), брати участь у роботі міжнародних наукових конференцій. Крім того, доведеться підтвердити своє знання англійської міжнародним сертифікатом на рівні B2.
«Кажуть, за сертифікати треба платити. Але ж, наприклад, за ВАКівську публікацію теж треба було платити, — наводить свої аргументи Інна Совсун. — Крім того, є можливість все це оплачувати в рамках міжнародних проектів. Британська рада, американці, канадійці кажуть: ми ходимо по університетах і пропонуємо здійснити програму підвищення рівня знання англійської мови. Ніхто не відмовляється, але й не поспішає цим скористатися. Є й такі заперечення: мовляв, якщо ми вимагаємо міжнародний сертифікат, то це означає, що ми не визнаємо рівень наших іспитів. Якщо відверто, у нас і справді відбулася інфляція оцінювання знань...».
Що ж до публікацій у ВАКівських журналах, то вони давно не гарантують жодної якості, кажуть у МОН. Публікації в закордонних виданнях набагато дорожчі, проте цей аргумент автори документа не сприймають. «По-перше, в більшості журналів вони безплатні, — пояснює Інна Совсун. — Крім того, у Scopus вже є 14 чи 15 українських журналів, щоправда, переважно природничих. Якщо українські видання підтвердять, що їхня редакційна політика і політика рецензування відповідають міжнародним стандартам, вони також можуть потрапити в міжнародні наукометричні бази».
Пройти стажування за кордоном та отримати міжнародний досвід теж можна в рамках міжнародних проектів, кажуть у МОН. І можливості ці є не тільки у столиці, нагадує Інна Совсун: «Сумський державний університет має таку саму кількість Темпус-проектів, як Київський національний».
Водночас варто інвентаризувати внутрішні ресурси. «Одне із завдань реформи — спонукати академічне середовище всередині шукати ті кошти, які роками йшли куди завгодно, тільки не на забезпечення реальної якості», — вважає Інна Совсун.
«Ми не можемо далі робити вигляд, що може існувати наука з українськими особливостями. Може існувати політика з українськими особливостями, може існувати неіснуюча війна з українськими особливостями, але наука — вона за визначенням міжнародна», — каже заступник міністра.