«Через пропаганду ЗМІ, ТБ і решту прийомів масова свідомість росіян деградувала до стану піонера-підлітка 12 років. Злого, прищуватого, агресивного і тупого. З батьками-алкоголіками». З аналізу блогера в соцмережах.
«Прищуватість» — річ підступна. Добра знайома, цілком адекватна людина, принаймні здавалась такою до майже тримісячного гостювання в доньок, які живуть у російському місті Самарі, нині боїться повертатися на свою рідну Хмельниччину. Очевидно, малі онучата, яких вона мала трохи побавити, не дуже докучають українській бабусі, й вона має час на перегляд новин. І на розмови з сусідами. Результат прогнозований: «в Україні всіх, хто має родичів у Росії, беруть на спецоблік і позбавляють частки майна...». Одне слово, залишеним під опіку далекої родички трьом кролям загрожує експропріація, а на глухого від старості пса чекає неминуча, як помста, націоналізація...
Мабуть, я не дуже заспокоїла бідолашну в телефонній розмові: недовіра на тому кінці зв’язку залишилася. З одного боку, їй хотілося почути підтвердження, що родина в Самарі — ще не привід для «анексії» погреба і підозри до його законної власниці, але, з другого, люди серйозні «абищо не казатимуть з доброго дива: диму без вогню не буває. І їхати додому таки страшнувато...».
Ось така ситуація: процес задимлення звивин небезпечніший від опіків вогнища. Ще кілька тижнів під телегіпнозом і нещасний Сірко може вити за своєю хазяйкою на дворі-сиротинці...
«Порушення прав людини в Україні» — і таких гірко-кумедних, як у моєї знайомої, і глобальніших — одна з найпопулярніших тем у російських ЗМІ: Кремль вирішив ущільнити патріотизм ватних мас до річниці «повернення» Криму. Солідний начебто ТАРС уповноважили заявити чи, точніше, поширити заяву заступника міністра закордонних справ РФ Геннадія Гатилова про «кризу на Україні», котра має «чітко означений правозахисний вимір». Комплект недоладно припасованих силогізмів — не сум’яття в голові наївної жінки, навіяне телемаячнею штатних бійців ідеологічного підрозділу ФСБ. Однак у Росії навіть офіційні особи не соромляться ляпати «абищо», коли йдеться про химерну велич їх особливої місії. «Історія не терпить умовного способу, але якщо ми спробуємо уявити, що трапилося б у Криму, якби він не возз’єднався «добровільно» з Росією, то картина вийшла б жахливою. Зокрема, і з правозахисної точки зору...». Звичайно, сьогодні з правозахисного погляду на півострові «повний ажур». Це легко можуть підтвердити кримські татари або українці, яким «добровільна», тобто під патронатом увічливих чоловічків, окупація загрожує у прямому сенсі цього слова: здається, сумнозвісні 90-ті роки з їхнім кримінальним розмахом — вбивствами, викраденням людей, «віджиманням» бізнесу і майна — повернулися на сонячну землю і затьмарили хід її літочислення...
Не менш жахливий і той неумовний спосіб, у який Росія розводить «гуманність» у «знищених карателями» районах Донбасу. До речі, Моніторингова місія ОБСЄ каже неправду, коли нарікає, що її представників бойовики «ДНР» та «ЛНР» не допускають до спостереження над процесом відведення важкого озброєння. Так само вводить в оману і наша розвідка, на конкретних фактах доводячи, що цей передбачений Мінськими домовленостями захід терористи перетворюють на профанацію. «Істину» ми дізнаємося лише з російських ЗМІ: там упродовж останнього тижня годують споживачів «фіксаціями порушення режиму припинення вогню на Донбасі з боку Києва». «Російська газета» для «підтвердження» цих фактів надала слово «представникові міноборони ДНР» Едуарду Басуріну: мовляв, «ополченці» в односторонньому порядку і як знак доброї волі, «відповідно до духу, а не букви домовленостей» відводять від лінії зіткнення навіть те озброєння, яке не обговорювалося в Мінську, ось тільки Україна не виконує умов...
Цікаво, з якого «духа» «слухняні прихильники миру» в односторонньому порядку обстрілюють наші позиції в Пісках, Тоненькому, Авдіївці, Широкиному, Чермалику? На знак якої «доброї волі» терористи передислоковують бронетехніку і нагромаджують привезену в гумконвоях РФ «гречку», яка має не зовсім мирну властивість стріляти на ураження? Між іншим, щоб дізнатися про «підступність армії хунти», не обов’язково їхати до Самари чи передплачувати «Російську газету». Можна спокійно про все прочитати і в пресі «імені руського міра», яка вільно поширюється в межах нашої з вами країни. Так само на значній території безперешкодно «віщає» телерупор Москви. А які проблеми зі «свободою слова», крім, як запевняють у Мінінформації, суто технічних!
...За даними «Інформаційного спротиву», нині в Лугандонії оголошено полювання на всі українські канали, навіть розважального жанру, аби українське слово не зіпсувало «виховної роботи» російської пропаганди. Не дивно. Те, що показують у них, не в’яжеться з «інакомисленням» Києва. Продовжує дивувати інше: чому «причини технічного характеру» не зупинять брудні потоки брехні на території, контрольовані українською владою? Вона безпорадна чи їй байдуже? Принаймні третього варіанта не видно, хоча Юрій Стець уже попередив, що майже виконав поставлене перед ним завдання...