Сьогодні багато хто скаржиться на різні негаразди, безгрошів’я, клопоти, які обсідають зусібіч. Та є люди, яким набагато складніше, але вони наполегливо йдуть до поставленої мети. До таких належить інвалід І групи Роман Житомирець, який виховувався у багатодітній родині з села Корчівка Романівського району, що на Житомирщині.
Інвалід-колясочник із вродженим ДЦП у дитинстві мріяв стати юристом. Багато читав фахової літератури, цікавився історією. Також хлопчик займався вишиванням на папері, щоб розробити свої руки. Його вироби тоді були визнані кращими в районі і вислані посилкою землякам-миротворцям до Лівану. Тепер можна лише здогадуватися, які почуття виникли у миротворців, коли вони отримали такий подарунок від хлопчика, котрому щодня доводилося протистояти хворобі.
Роман не звик скаржитися на життя. Перебував у постійному пошуку і намагався самостверджуватися в улюбленій справі. Після закінчення школи навчався у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів, що в селі Лютіж на Київщині. Тут він не лише здобув знання з комп’ютерної справи, а й знайшов багато нових приятелів. Разом із другом-інвалідом із Романова Дмитром Романчуком зареєстрували власне приватне підприємство і почали ремонтувати комп’ютери. Оскільки потрібно було їздити в Романів, пішов учитися до автошколи у Житомирі.
Дружина Алла — теж інвалід з дитинства. З нею Роман випадково познайомився у червні 2010 року. Дівчина придбала комп’ютер і ніяк не могла підключити його до Інтернету. Подруга порадила їй звернутися до Романа.
— Почувши голос Алли, зрозумів, що вона стане моєю дружиною, — розповів хлопець. — Ми довго розмовляли. Дівчина жила з батьками у селі Боровичі Волинської області. Я жартома тоді говорив, що приїду і заберу її до себе в гості.
Спочатку Алла іронічно ставилася до таких рішучих пропозицій, адже бачила хлопця лише на фото в Інтернеті. Та Роман не відступав. Мама хлопця помітила, що той став пропадати цілими годинами біля телефону. Поцікавилася, з ким син розмовляє. Коли ж Рома розказав їй про Аллу, то спочатку порадила не відволікати дівчину і не набридати їй. Коли ж син зізнався, що життя свого не уявляє без неї, то мати зраділа: нарешті бачить Романа закоханим і щасливим!
Подальші події розвивалися дуже швидко. Алла запросила Романа та його маму до себе в гості на день народження. Житомирці приїхали на вокзал і в першу чергу виставили візок, у якому сидів Роман, їх зустріли Алла зі своєю мамою. Нарешті молоді люди змогли побачитися й наговоритися вдосталь, адже мали багато спільних інтересів. Алла настільки запала в душу Роману, що він прямо й відкрито заявив: «Я без неї додому не поїду, хочу забрати її з собою!»
Найніжнішу весільну сукню для Алли мама Романа замовила у відомої в Романові кравчині. Доля прирекла їх виконати весільний вальс на інвалідних візках у листопаді 2012 року. Та вони безмежно щасливі, що знайшли один одного. Повінчалися на Трійцю на батьківщині Алли. «Такого весілля не було ще», — говорили з захопленням гості.
Живуть молодята у мирі та злагоді нині у райцентрі. Роман займається улюбленою справою — комп’ютерами. Алла також не сидіть без роботи: вишиває, плете й готує смачні десерти коханому.
— Головне — знати, чого хочеш від життя, і впевнено йти до бажаного результату, не чекаючи сторонньої допомоги, — сказав на завершення нашої розмови Роман.
Житомирська область.
На знімку: Роман та Алла Житомирці з мамою.
Фото автора.
