Було це влітку в нашому селі. У колгоспну контору подзвонив старенький дідусь, котрий працював охоронцем на хуторі. А слухавку взяв простий робітник, але представився завгоспом колгоспу.
— Як справи у селі? Що нового? — зрадів дідусь співбесіднику.
— Та погані справи, дідусю. Спека, мух повно: і на молокоприймальнях, і на фермі, і на кухнях. І у дитячих садках... От якби хтось зробив штук 100 «хляпавок», щоб мух бити, так роздали б бригадам, колгосп же великий...
— Зрозумів, — каже дід. — Я зроблю ці «хляпавки»!
Жартівник-«завгосп» шепнув трактористам про свою витівку, щоб ті спостерігали у полі, як дід ляпавки робитиме.
А старенький сторож одразу почав роботу: по всьому хутору мотався, різав держальця, з брезенту вирізав кружечки для «хляпавок», фарбував і висушував на сонці держаки. І вже через кілька днів у конторі знову пролунав дзвінок від дідуся:
— Покличте завгоспа!
Варто зазначити, що саме у цей час була нарада всіх працівників. І справжній завгосп саме був на місці.
— Завгосп слухає!
— Ваше замовлення частково виконав: 45 «хляпавок» готові!
— Моє замовлення на «хляпавки»? — здивувався завгосп.
Від реготу нараду було зірвано.
А ввечері, коли старий привіз свої «хляпавки» додому, ще й дружина накинулася:
— Оце так тебе старого розвели! Усе село гуде про твої «хляпавки». Це тобі така насмішка за те, що усе життя любиш насміхатися з інших!
Недільного ранку дідусь зі своїми виробами був на базарі. Частину продав, вторгував на цигарки, а решту роздав знайомим та родичам на згадку.
Уже давненько немає на світі дідуся. А про його «хляпавки» у селі згадують і досі.
Пенсіонери із села Мельники, що на Черкащині.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
