На Алеї слави центрального кладовища у Вінниці з’явилася ще одна могила — тут поховали майора міліції Дениса Жембровського. Він загинув у Краматорську під час обстрілу міста російськими найманцями.
— Денис зробив усе, щоб я не поїхав у зону бойових дій, — розповів кореспонденту «Голосу України» товариш і колега загиблого старший інспектор відділу дільничних інспекторів обласної міліції Віталій Шведа. — Ми мало не розсварилися з ним через це. І він, і я уже побували в АТО у складі зведеного загону обласної міліції. Ніхто не зобов’язував нас удруге вирушати на Донбас. Але більшість хлопців знову просяться йти на підмогу тим, хто несе службу на сході. Ми робили так само.
Денис Жембровський служив старшим інспектором з особливих доручень відділу дільничних інспекторів міліції. Зумів переконати командира зведеного загону в тому, що його друг Віталій Шведа має залишатися у Вінниці. Весь час повторював, що у Віталія двоє малих дітей. Цей аргумент спрацював. Шведа залишився у Вінниці, а Денис поїхав в АТО.
— Денис загинув під час чергування на КПП, — розповідає ще один товариш Жембровського Валерій Патик. — Про це мені сказали наші хлопці у Краматорську, коли я їздив забирати тіло. Того дня разом із Денисом чергував Андрій Слободянюк. Перебував зовсім поруч, приблизно за два метри. Ракета впала на подвір’ї будинку, де розташувався наш загін. Спочатку Андрій почув крик жінки, яка проходила вулицею. Прогримів вибух, і вона дуже злякалася, попросилася сховатися на території, яку охороняли міліціонери. І раптом впала, мов підкошена. Її поранило в ногу. Слободянюк кинувся допомогти. Покликав Дениса. Коли оглянувся, а той уже лежить на землі.
За словами Валерія, тіло загиблого доставили з Краматорська до Слов’янська, це приблизно за 20 кілометрів. Там воно знаходилось у морзі.
— Патологоанатом сказав, що поранення було несумісне з життям, —продовжує Валерій. — Осколок уцілив вище виска і пройшов навиліт. Зі мною був старший брат Дениса — Максим. Ми разом їздили забирати тіло. Важко було сприймати побачене. Бо поки їхали до Краматорська, в серці ще жевріла якась надія, думалося, а раптом все-таки живий, може, тяжкопоранений. Але на місці зрозуміли: Дениса вже нема серед живих.
Валерій каже, що найважче йому було повідомити про це дружині загиблого Світлані. Коли він виїжджав, вона запитала, чи вірить він, що Денис загинув. Той, не роздумуючи, відповів: ні.
— Світлана сказала мені, що вона так само не вірить, — розповідає Валерій. — Тому дуже просила одразу зателефонувати, коли доберуться на місце. Це був чи не найважчий телефонний дзвінок у моєму житті — повідомити дружині, що Денис вже ніколи не повернеться додому.
За словами друзів Дениса, у них із Світланою не було дітей. Усю любов вони віддавали одне одному. Одночасно жили надією, що колись розділять її зі своїм немовлям, на народження якого не переставали сподіватися. На жаль, доля розпорядилася по-іншому.
— Денис був надзвичайно надійною і відповідальною людиною, — каже Ігор Слободянюк, начальник управління громадської безпеки обласної міліції. Мешкав з дружиною у Тиврові, це понад 20 кілометрів від обласного центру. Кожен день добирався звідти на роботу. Не пригадую випадку, коли б запізнився. По ньому можна було звіряти годинник. Я про це не раз казав підлеглим. Денис мав аналітичний склад розуму, тонко відчував людей. За своїми обов’язками відповідав за роботу з низкою цивільних служб. Тому його знали в керівних структурах міської та обласної влади. Гарно відгукувалися. Не раз доводилося чути, що Жембровський тактовна, вихована людина. Ми ще знали, що він надійний товариш. Коли в країні сталася біда, проявив себе і патріотом. Сам напросився у район бойових дій. Причому клопотав про це не раз. Думаю, якби я в той час був на місці, не відпустив би його вдруге. Бо він уже виконав свою місію, ще навесні серед перших вирушив на Донбас.
— Одна ракета, як я вже казав, упала на подвір’ї, а друга поруч із будівлею, де перебувають бійці нашого загону, — веде далі Валерій Патик. — Така точність не випадкова. Перед тим у небі над Краматорськом бачили безпілотник. Нема сумніву, що обстріл вівся за заданими координатами. Можливо, ще і хтось коректував вогонь. Якби вцілили у будинок, жертв могло бути більше.
Віталій Шведа на прощання каже, що переконуватиме керівництво, щоб знову направили у відрядження в зону АТО. Він сподівається, що тепер його зрозуміють і не стануть заперечувати.
Загалом уже 70 вінничан віддали життя за незалежність держави у боях на Донбасі.
Вінницька область.
Під час першого відрядження в зону АТО Максим Жембровський (ліворуч) вирушив з другом Валерієм Патиком.
Фото надане сектором зв’язків із громадськістю обласної міліції.
