Відомо, що безкарність породжує вседозволеність. Саме для уникнення останньої Верховна Рада нещодавно прийняла низку законів, які встановлюють адміністративну та посилюють кримінальну відповідальність військовослужбовців.
Одним із них є Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладання обов’язків у особливий період».
Раніше не існувало інституту адміністративної відповідальності військовослужбовців. Деякі юристи зазначають, що таке нововведення призведе до правового парадоксу. Він полягає в тому, що хоч і посилено кримінальну відповідальність, наставатиме вона вкрай рідко, оскільки існують майже аналогічні статті в Кодексі про адміністративні правопорушення, а санкції за ці діяння набагато менші.

Хто притягне до відповідальності


З огляду на вказані правопорушення (див. таблицю), є підстави вважати, що на сьогодні фіксація обставин, які вказуватимуть на наявність ознак правомірності діянь військовослужбовців, — ускладнена. Адже зрозуміло, що в зоні АТО є проблеми із проведенням відповідних слідчих дій та доставкою на місце осіб, які б змогли їх провести. Наприклад, офіцери не можуть затримувати і тримати військовослужбовців на гауптвахтах, такі заходи впливу може застосовувати Військова служба правопорядку у Збройних Силах України.
Також у розмежуванні адміністративних та кримінальних правопорушень межа іноді настільки стерта, що на практиці можливі проблеми з кваліфікацією діянь, проте покарання за них суттєво різниться.


Додаткові повноваження командиру


Окрім того, законом також було внесено зміни до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Тепер командиру надається право особисто застосовувати заходи фізичного впливу з метою затримання військовослужбовця, який вчиняє діяння, що підпадає під ознаки злочину, пов’язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику. У бойовій обстановці надано право застосувати проти такого військовослужбовця зброю чи віддати підлеглим наказ про її застосування, якщо в інший спосіб неможливо припинити злочин, при цьому не заподіюючи смерті військовослужбовцю.
Тепер командир зможе застосувати зброю до особи, котра йому банально не подобається, а пізніше написати в рапорті, що солдат чинив непокору. До того ж командир може не заплямовувати свою репутацію, віддавши такий наказ підлеглому. Оскільки наказ стріляти по бійцю вважається законним — він потребує виконання. При цьому «застосування зброї, не заподіюючи смерті», — досить оціночне суб’єктивне поняття. Враховуючи наявну каральну машину прокурорського реагування, військовослужбовцю, який виконає цей наказ, що потягне за собою смерть пораненого, швидше за все, буде інкриміновано «вбивство з необережності».

 


Наталя ТИТАРЕНКО, юрисконсульт.