Варто побачити, якими очима дивляться один на одного Оля й Сашко; як шаріється жінка від звернених до неї слів «зіронько» і «сонечко»; як приємно чоловікові чути, що найбільше цінує у ньому його половинка, — і стає зрозуміло: вони кохають один одного... Та слова — словами. Головне ж у житті — вчинки.
Познайомив Інтернет...
Вони знайшли один одного у соціальних мережах. Для Ольги Гавриліної з Тернополя, інваліда з дитинства, — це вікно у світ. Виїхати у справжній на інвалідному візку не так просто. Олександра Саковця до інвалідного візка прикувала дорожньо-транспортна пригода, після якої він, водій-далекобійник, ледве вижив. Мандрував містами Росії, Європи — і раптом усе обірвалося. Було це п’ять років тому. Що пережив, знає лише він та рідні. Батьки Олександра родом з Білорусі, та багато років жили у Мурманську. Там у нього залишились мама й сестра. Ще одну сестру поховав перед від’їздом в Україну: вона довго хворіла. Власне, це й затримало Сашка в Мурманську. З Олею вони листувалися в Інтернеті три роки.
— Одразу відчув щось своє, рідне. Щоправда, Оля була неприступною, немов фортеця. Довелося брати в облогу, але таки завоював, — жартує він. — Хай і пізно, але дякую Господу, що подарував мені щастя подружнього життя. Опановую українську. Перше слово, яке вивчив, було «кохаю». Воно звучить так ніжно...
Деяка різниця у віці між ними зовсім не відчувається. Ольга вже була у шлюбі, Олександр — ні. Щоб приїхати до коханої, йому довелося здолати три тисячі кілометрів. Ольга зустріла його в аеропорту Львова: допомогли знайомі. Сашко відразу запропонував офіційно оформити стосунки. Цивільний шлюб — це не для нього. Відповідні служби пішли назустріч, допомогли оформити необхідні документи. Тепер вони офіційно чоловік та дружина, мріють повінчатися у церкві.
— Дехто скептично ставиться до знайомств через Інтернет, — каже Ольга. — Я так не думаю. Рідну душу відчуєш і за тисячі кілометрів. Якби не соціальні мережі, хіба ми знайшли б один одного?
Випробування в медовий місяць
Сашко приїхав до Тернополя 6 грудня минулого року, а 24 важко захворів син Ольги Володимир. Кілька днів був між життям і смертю, переніс складну операцію. Вона вдячна лікарям Тернопільської лікарні швидкої допомоги, друзям Володі, парафіянам церкви Матері Божої Неустанної Помочі, які молилися за її сина, зібрали необхідні кошти, бо кожен день у лікарні — то тисячі гривень. Нині 22-річний Володя проходить реабілітацію. Усі ці дні поруч з Ольгою був Сашко: заспокоював, підтримував, допомагав... Навіть багатолітню звичку курити кинув перед тим, як сина виписали з лікарні. Наголосив: нашого сина. Показує пачку сигарет: з 20 січня лежить на полиці нерозкрита.
— Саша турбується про мене, як колись мама, — Ольга з вдячністю дивиться на чоловіка. — Вранці допомагає одягнутися, разом готуємо їсти, прибираємо. Якось прогулювались і заїхали до магазину. Чоловік купив мені ось ці туфельки (показує). Вибирав прискіпливо: щоб були і красиві, і зручні.
«Періоду притирання», як частенько в молодят, у них не було. Він спокійний, розсудливий, вона емоційна. А живуть — душа в душу, ніби знають один одного багато років.
Найбільша нагорода
Оля зростала у люблячій родині. Батьки намагалися дати єдиній доньці все, що могли. Мама десять років водила її до звичайної школи. Коли донька надумала одружитися, раділа разом з нею. Вирішила народжувати — мати, педіатр за освітою, підтримала її (хоч інші лікарі в один голос відмовляли: сама інвалід у візку, кого ж народить?). Ольга після пологів боялася запитати медиків про сина. А хлопчик народився здоровим, вагою 3,652 г (при зрості мами — 1,45 м). Через які терни пройшла жінка, можна тільки здогадуватися. Володя виріс, здобув освіту, працює і нині є маминою опорою. Три роки разом доглядали за Олиною мамою, коли хвороба прикувала її до ліжка. Шлюб з першим чоловіком був недовгим. У нього давно інша сім’я, але Ольга безмежно вдячна йому за сина. Вважає, що то найбільша нагорода долі. Проте усвідомлює, що Володя з часом одружиться, буде у нього своя сім’я, свої турботи... Коли мати помирала, то сказала доньці: «Вибирай по собі, але намагайся не залишатися самотньою». І ось у неї є Сашко...
Дивуються, не розуміють? То їхні проблеми
Коли Оля й Сашко вибираються на прогулянку чи за покупками, то ловлять на собі здивовані погляди, чують перешіптування. Мовляв, оце так пара: двоє в інвалідних візках. Ольга за багато років звикла до цього, хоч і боляче їй. «Ми ж такі, як усі, — каже вона. — Такими ж почуттями живемо, так само хочемо бути коханими».
Олександр зауважує: прогулянки даються нелегко. Квартира на восьмому поверсі. Ліфтом спускаються по черзі. А далі починаються випробування. На масиві Східний, де вони живуть, тротуари і підйоми не пристосовані до інвалідних візків, доводиться інколи виїжджати на дорогу, а це небезпечно. Місто Саші подобається, якби ж більше дбали про людей з обмеженими можливостями.
Багато років Ольга добивалася, щоб встановили у під’їзді пандус. Нарешті ЖЕК спромігся, але спуск і підйом такий стрімкий та незручний, що можна полетіти сторчма. А на прохання зробити пандус пологішим ніхто не реагує.
Їм би хоч одному стати на ноги... Такий шанс є і в Ольги, і в Олександра. У Сашка він більш реальний: виправити одну стопу і вставити пластину. Операція не з дешевих, а нині всі кошти йдуть на реабілітацію Володі. Та й звідки вони у двох інвалідів? От якби допомогли добрі люди — подружжя повік було би вдячне!
Наразі Ольга Гавриліна просить не за себе, а за таких, як вона сама. Жінка очолює міську організацію інвалідів опорно-рухового апарату, на обліку якої майже сто осіб. Багато з них прикуті до ліжка. Пенсія мізерна, ціни на все високі. Люди бідують. Ось і просить Ольга допомогти їм продуктами.
— Розумію, що усі зусилля благодійників нині спрямовані на потреби учасників АТО, але хай би не забували і про інших, — каже вона. — Пачка масла, пакет борошна чи цукру, пляшка олії — люди і за це будуть вдячні.
Вона щаслива і хоче, щоб щасливими були й інші. Якщо навіть щастя вимірюється тією ж пачечкою масла...
Зателефонувати Ользі Гавриліній можна за номером: 068-421-81-48.
Тернопільська область.
На знімку: Ольгу й Сашка поєднав Інтернет.
Фото автора.
