Прийшла весна — тебе ж немає з нами,
Померкла неба вічного блакить...
Лиш в пам’яті і серці ніжність мами,
Яку плекаю вдячно кожну мить.
О наша рідна берегиня роду,
Пішла ти в кращі Вишнього світи,
Та залишила свого серця вроду.
Тепер з висот небесних нам світи.
Ти сіяла добро й порозуміння,
Працюючи невтомно на землі...
І гріє нас очей твоїх проміння,
Хоч ти сама в космічній далині.
Ти надвисоко від страждань тілесних.
Світи завжди нам із вершин небесних.
Вірш присвячено світлій пам’яті моєї мами — Клавдії Іванівни Комлік (26.12.1929 — 27.12.2014) — учасниці Великої Вітчизняної війни, невтомній працівниці на благо нашої Вітчизни із трудовим стажем майже 60 літ. Це було улюблене фото моєї мами. Воно зроблене наприкінці 1952-го через два тижні після мого народження, а мамі саме виповнилося 23 роки.
Київ.
